Роль біомаркерів NT-proBNP та ST2 у стратифікації ризику ускладнень у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та ожирінням

Abstract

Мета роботи – з’ясувати діагностичну цінність показників NT-proBNP (N-кінцевий фрагмент попередника мозкового натрійуретичного пептиду) та ST2 (стимулювальний фактор росту, що експресується геном 2) і визначити їх прогностичне значення щодо виникнення серцево-судинних ускладнень (ССУ) у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ГІМ) з елевацією сегмента ST за наявності ожиріння.Матеріали і методи. Усі пацієнти були розподілені на три групи залежно від маси тіла: І групу становили 52 пацієнти з нормальною масою тіла (середній вік (60,83±11,94) року); ІІ групу – 51 пацієнт з надлишковою масою тіла (середній вік (62,04±8,55) року); ІІІ групу – 55 пацієнтів з ожирінням І–ІІІ ступеня (середній вік (60,96±11,31) року). Для детальнішого дослідження було відібрано 60 пацієнтів, у яких додатково визначали концентрацію NT-proBNP та ST2 у сироватці крові імуноферментним методом за допомогою тест-систем виробництва Biomedica і Presage ST2 assay при госпіталізації і на 10-ту добу захворювання.Результати та обговорення. Залежно від перебігу захворювання впродовж стаціонарного лікування вибірку із загальної групи ретельно обстежених пацієнтів (n=60) було розподілено на дві групи: А (n=22) – особи, в яких перебіг захворювання ускладнився появою серцево-судинних подій, Б (n=38) – пацієнти, у яких ГІМ був без ускладнень. При госпіталізації середні показники NT-proBNP були незначно вищими в пацієнтів із ССУ (група А) (612,8 [489,5; 860,4] пг/мл) порівняно з пацієнтами без ССУ (група Б) (598,6 [326,6; 913,1] пг/мл, р>0,05). При повторному визначенні біомаркера NT-proBNP в обох групах пацієнтів спостерігали суттєве його зниження (р<0,01) незалежно від перебігу ГІМ: на 44,52 % – у групі А та 68,24 % – у групі Б. Однак рівні NT-proBNP у пацієнтів групи А на 10-ту добу спостереження статистично значуще переважали відповідні показники осіб групи Б (р<0,05). При госпіталізації середні показники ST2 були статистично значуще вищими в пацієнтів із виявленими ССУ (61,1 [44,8; 133,6] нг/мл – група А) порівняно з пацієнтами без ускладнень (40,8 [33,1; 64,3] нг/мл – група Б, p<0,05). При повторному визначенні біомаркера ST2 в обох групах пацієнтів спостерігали значне (p<0,001) його зниження: відповідно до 23,7 [18,8; 28,3] нг/мл і 24 [19,7; 28,7] нг/мл, без статистично значущої різниці між групами.Висновки. Біомаркер ST2 можна розглядати як предиктор виникнення ССУ в пацієнтів із ГІМ з елевацією сегмента ST у ранній післяінфарктний період. Значення NT-proBNP у пацієнтів, в яких виникали ускладнення в ранній післяінфарктний період, залишаються на 10-ту добу спостереження статистично значуще вищими порівняно з відповідними в пацієнтів, у яких небажані події не виникали. Наявність ожиріння погіршує перебіг ГІМ з елевацією сегмента ST: у таких пацієнтів вищі значення біомаркерів ремоделювання міокарда NT-proBNP та ST2 (у дебюті захворювання) і частіше виникають ускладнення в ранній післяінфарктний період (у групі з ускладненнями ожиріння відзначали статистично значуще частіше, ніж серед осіб групи без ускладнень, р=0,02).