ІСТОРІОГРАФІЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ (90-ТІ РОКИ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

Abstract

У статті проаналізовано історіографію розвитку інноваційних технологій навчання в Україні у 90-ті роки ХХ – на початку ХХІ століття. Визначено, що дефініція «інноваційні технології» пов’язана з двома взаємопов’язаними категоріями «інновація» та «технології» і не має єдиного визначення. Аналіз інноваційних процесів в освіті доводить, що їх розвиток у 90-ті роки ХХ – на початку ХХІ століття відбувався поетапно. Історіографічний аналіз досліджуваного явища дозволив його розвиток умовно розділити на три взаємопов’язані періоди: 1991–2000 рр. – реформаційно-теоретизаційний; 2000–2010 рр. – диверсифікаційний; 2011–2023 рр. – систематизаційний. В межах кожного з виокремлених періодів визначено вектори розвитку досліджуваного явища, а також висвітлення його в нормативно-правових актах, дисертаційних дослідженнях, на шпальтах періодичних видань, конференціях тощо. Зроблено висновок, що 90-ті роки ХХ – початок ХХІ століття у педагогіці характеризувався величезною кількістю нововведень, які прагнули трансформувати існуючу систему освіти. Акцентовано, що все, що відбувалося в освіті в цей період носило спонтанний характер, проте багато вчених, педагогів-практиків проваджували у свою діяльність нові підходи, що призводило до модернізації окремих елементів системи як такої. Тому інноваційні перетворення в Україні на початку 90-х років ХХ століття мали переважно локальний характер. Система освіти на цьому етапі потребувала аналізу інноваційних ситуацій, розробки методології та оцінки нововведень, формування рекомендацій щодо державної політики в галузі інновацій. Наголошено, що це й було зроблено на початку ХХІ століття шляхом зокрема прийняття окремого Закону України «Про інноваційну діяльність». Різноманітні інноваційні технології стали предметом науково-педагогічних досліджень, а педагогічні інновації стали розглядатися як домінуючі в освітній політиці.