РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ЦИФРОВИХ МУЗЕЇВ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД

Abstract

У статті проведено історіографічний аналіз розвитку цифрових музеїв в Україні з акцентом на їхніх особливостях, класифікації та впливі на освітній процес. Особлива увага приділена змінам в офіційному визначенні поняття «музей» згідно з документами Міжнародної ради музеїв (ICOM). Це відображає динаміку розвитку музейної справи. У статті проаналізовано праці вітчизняних науковців, зокрема внесок Михайла Рутинського, Валентини Троцької, Юрія Ришковеця та Павла Жежнича, Косаревської Раддаміли та Левченко Олексія в дослідження цифрових музеїв, а також оглядається законодавча база України, що регулює діяльність музеїв у цифровому просторі. Додатково розглянуто міжнародний досвід, зокрема дослідження Гевіна Міллера, Джона Рімера та Силай Стиліані, Ліарокапіс Фотіс, Коцакіс Костас, Патіас Петрос, які висвітлюють технологічні нововведення у сфері цифрових музеїв та їх роль у освіті. Окрема увага приділена використанню віртуальної та доповненої реальності в освітньому процесі на прикладі праці Джуліанни Гуазароні. У статті авторка здійснює спробу визначити роль цифрових музеїв у культурному та освітньому середовищі України й фіксує поточні дискусії щодо визначення, структури та функцій цифрових музеїв. У висновку ми окреслюємо можливі перспективи розвитку цифрових музеїв у контексті сучасних тенденцій, що містить адаптацію до нових технологій, розширення освітніх можливостей та залучення ширшого кола відвідувачів через інноваційні підходи до презентації музейних колекцій. Отже, дослідження наголошує на значущості цифрових музеїв як елементів сучасної культурної та освітньої інфраструктури, що сприяє доступності культурної спадщини та її інтеграції в глобальний цифровий контекст.