ПРИНЦИП РІВНОСТІ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ПІД ЧАС ПРОХОДЖЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Abstract

У статті проаналізовано принцип рівності у правовому регулюванні під час проходження публічної служби. Вказано, що публічне адміністрування за своєю суттю є одним із засобів упорядкування суспільних відносин, яке, на відміну від державного управління, варто визнати більш ліберальним важелем впливу на соціальні обʼєкти. Така якість згаданого інституту пояснюється мінімальним втручанням держави у діяльність керованих об’єктів та їх можливістю діяти у визначених межах на власний розсуд; набуває подальшого практичного поширення ідея формування між цими субʼєктами правовідносин, заснованих на принципах партнерства, рівності їх правового статусу та взаємовідповідальності. Важливим етапом розвитку публічного адміністрування в Україні лишається вдосконалення інституту публічної служби, який базується на фундаменті закріплених принципів як засадничих ідей. На основі як системи принципів публічної служби загалом, так і кожного принципу окремо будується реагування на внутрішні та зовнішні виклики, які постають перед цим інститутом. Особливо актуальним в Україні стало глибоке усвідомлення викликів пандемії, а у подальшому війни перед таким принципом публічної служби, як принцип рівності. Безумовно всі принципи публічної служби нерозривно працюють в єдності та в системі, і впливають на один на одного. Саме на них ліг тягар трансформації середовища інституту публічної служби в сучасних умовах. Pроблено висновок, що рівний доступ до публічної служби є елементом рівності перед законом. Водночас винятки, пов’язані із наявністю українського громадянства, необхідністю володіння державною мовою, досягненням певного віку тощо для вступу на публічну службу, є об’єктивними вимогами для належної реалізації функцій публічної служби. При цьому для усіх кандидатів на публічну службу такі вимоги є рівними. Крім того наявні виклики показали, що принципи публічної служби утвердилися оптимальними маркерами процесу реформування публічної служби, встояли перед особливостями української дійсності публічної служби, показали реалії розриву між принципом рівного доступу до публічної служби та процедурами його реалізації. Найціннішим стало усвідомлення важливості конкурсного відбору та призначення на посади на основі заслуг аби не підривати довіру і сучасні процедури конкурсу. Наявні особливості проходження публічної служби стали новими можливостями для подальшого розвитку цього інституту і висвітлили нові тенденції в напрямі досягнення високого професіоналізму, деполітизації порядку відбору на професійну публічну службу, якості та відкритості відбору, стабільності та фаховості публічної служби в цілому. Також пандемія та війна дозволили усвідомити вектор подальшого руху – співвідношення цілей та процесів реформування та стабільності публічної служби як пріоритету, спроможності підтримувати зміни в країні. Принцип рівності не має ставитися під сумнів наявними викликами чи будь якими іншими чинниками.