Рівень біологічних маркерів фіброгенезу й ангіогенезу в сечі дітей з везикоуретральним рефлюксом

Abstract

Актуальність. Везикоуретральний рефлюкс (ВУР) спостерігається в 1–2 % дитячої популяції, а його частота в дітей з інфекцією сечовивідних шляхів доcягає 70 %. Метою цього дослідження було визначення клінічного значення рівнів сечової екскреції біологічних маркерів фіброгенезу й ангіогенезу (TGF-b1, VEGF) у дітей з хронічним пієлонефритом і ВУР після ендоскопічної корекції. Матеріали та методи. Досліджені 54 дитини з III–V ступенем ВУР після ендоскопічної корекції в періоді клініко-лабораторної ремісії пієлонефриту. У дітей у добовій сечі методом імуноферментного аналізу визначали рівень екскреції TGF-b1 і VEGF за допомогою наборів Platinum ELISA (Австрія) відповідно до інструкцій виробника. Результати. При проведенні даного дослідження було виявлено вірогідно значуще підвищення показників екскреції TGF-b1 і VEGF в сечі всіх дітей з ВУР порівняно з відповідними показниками дітей контрольної групи (рк–1 = 0,000125 і рк–2 = 0,000081; рк–1 = 0,0000 і рк–2 = 0,000021 відповідно). Рівень екскреції TGF-b1 в сечі хворих з ВУР і ознаками склерозування ниркової паренхіми був вірогідно вище (р1–2 = 0,0269) порівняно з результатами пацієнтів з ВУР без ознак нефросклерозу. Рівень екскреції VEGF з сечею у пацієнтів з ВУР і ознаками склерозування ниркової паренхіми порівняно з показниками пацієнтів з ВУР без ознак нефросклерозу були вірогідно нижчими (р1–2 = 0,0163). При дослідженні показників сечової екскреції TGF-b1 і VEGF встановлено, що критерій Краскела — Уолліса був високо статистично значимий, отже статистичні характеристики відповідних показників різних груп значимо відрізнялися між собою. Висновки. Таким чином, рівні екскреції з сечею біомаркерів фіброгенезу й ангіогенезу можуть бути використані як маркери розвитку рубцювання ниркової паренхіми у дітей з ВУР.