Контроль артеріального тиску в гіпертензивних пацієнтів залежно від віку

Abstract

Метою нашого дослідження було порівняти контроль артеріального тиску (АТ) у широкій українській популяції гіпертензивних пацієнтів віком до 65 років і старше та оцінити фактори, що асоціюються з недосягненням цільового АТ потягом тримісячного антигіпертензивного лікування, окремо в кожній віковій групі.В аналіз було включено дані 6758 пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ). Усі пацієнти залежно від віку були розподілені на дві групи. У першу групу увійшло 4328 осіб віком до 65 років, у другу групу — 2430 осіб віком 65 років і старше (особи похилого віку за класифікацією ВООЗ, 2012). 531 лікар на свій розсуд призначав хворим з АГ антигіпертензивні препарати в дозах, які вважав за потрібне. Контроль ефективності лікування відбувався під час візитів (загалом 4 візити протягом 3 місяців). Пацієнтам під час візитів вимірювали офісний АТ, проводили електрокардіографію, оцінку прихильності до лікування за допомогою стандартної анкети, оцінку серцево-судинного ризику та опитування згідно з розробленою авторами дослідження анкетою. Мультифакторний регресійний аналіз застосовували для виявлення незалежних предикторів недостатньої ефективності терапії.В осіб віком 65 років і старше АГ асоціювалася з більшою частотою виявлення таких ускладнень, як серцева недостатність, інсульт, інфаркт міокарда та ураження нирок, супутніх станів (цукровий діабет, ішемічна хвороба серця) та факторів ризику (ожиріння, дисліпідемія, високий систолічний артеріальний тиск (САТ)). Більш молоді пацієнти з АГ частіше мали шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем та сіллю). Проте в них частіше була додаткова фізична активність та вони рідше вживали свіжі овочі та фрукти менше ніж 1 раз на день. На початку дослідження лише 27,2 % пацієнтів першої групи та 24,8 % другої (Р < 0,05) мали високу прихильність до лікування. На фоні терапії спостерігалося достовірне покращення прихильності в обох групах: достовірно зменшилася частка пацієнтів із низькою прихильністю та збільшилася частка із високою та помірною. Проте в кінці дослідження більше осіб похилого віку, ніж хворих віком до 65 років, характеризувалися як пацієнти з низькою прихильністю. У кінці дослідження пацієнти віком до 65 років мали достовірно нижчі середні рівні САТ та діастолічного АТ, ніж пацієнти старшого віку. Цільовий АТ (менше від 140/90 мм рт.ст.) було досягнуто у 63,7 % пацієнтів першої групи, що було достовірно більше, ніж у пацієнтів другої групи — 54 % (Р < 0,001). При цьому середня кількість препаратів, що отримували хворі похилого віку, була достовірно більшою. Фактори, що асоціювалися з високою ймовірністю недосягнення цільового АТ, були майже однаковими для пацієнтів обох вікових груп: більший початковий рівень АТ, наявність гіперхолестеринемії, низька прихильність до лікування в кінці спостереження. У пацієнтів молодшого віку додатковими факторами, за наявності яких збільшувалася ймовірність неефективного лікування, виявилися початкова низька прихильність до лікування, більший індекс маси тіла та нечасте вживання свіжих овочів і фруктів. У пацієнтів віком 65 років і старше таким додатковим фактором була наявність ознак серцевої недостатності. Отже, пацієнти більш старшої вікової групи з АГ характеризувалися гіршим контролем АТ на фоні терапії. Поряд із спільними для обох вікових груп існували й деякі відмінні фактори, що асоціювалися з відсутністю досягнення цільового АТ, які необхідно враховувати для більш ефективного ведення пацієнтів різного віку.