Ураження ендокарда як дебют системного червоного вовчака, власне спостереження й огляд літератури

Abstract

Системний червоний вовчак (СЧВ) — хронічне автоімунне захворювання, що характеризується запаленням і пошкодженням багатьох систем органів. Залучення серця при СЧВ — одне з багатьох можливих проявів цього поліморфного захворювання і спостерігається у більше ніж 50 % таких пацієнтів, зачіпаючи всі структурні компоненти серця. Ураження ендокарда при СЧВ є досить рідкісним, але водночас складним клінічним проявом для правильної інтерпретації його нозологічної приналежності. Це пов’язано, з одного боку, з нетиповістю цього ураження в межах СЧВ, коли пацієнти звертаються до кардіологів, терапевтів, кардіохірургів, отримуючи тільки симптоматичну, як в нашому клінічному випадку, допомогу. З іншого боку, використовуючи нові класифікаційні критерії СЧВ, можна з великою часткою визначеності верифікувати цю патологію і почати адекватну базисну терапію, здатну привести до стійкої клініко-лабораторної ремісії і запобігти залученню в процес інших органів і систем. У нашій роботі подано клінічне спостереження дебюту СЧВ з ураження клапанів, пізньої діагностики та нозологічної верифікації вовчакового ендокардиту (ендокардиту Лібмана — Сакса). Проведено огляд літератури з ведення пацієнтів із небактеріальним тромботичним ендокардитом (НБТЕ), обумовленим формуванням стерильних вегетаций на серцевих клапанах без будь-яких ознак інфекції у зв’язку з пошкодженням ендотелію в умовах гіперкоагуляції. Найчастіші причини НБТЕ — СЧВ, антифосфоліпідний синдром та злоякісні новоутворення. Перебіг НБТЕ зазвичай безсимптомний, і цей стан часто є випадковою знахідкою при обстеженні або при розтині. Вегетації частіше локалізовані на клапанах лівих відділів серця (мітральний і рідше аортальний), але можуть бути вражені й інші клапани. Типові клінічні прояви обумовлені емболією. Лікування таких пацієнтів засноване на застосуванні антикоагулянтної терапії і лікуванні основного захворювання, хоча проспективних досліджень не проводилося.