Типи міжпоколінної комунікації як механізму соціокультурної спадкоємності

Abstract

Мета статті. Охарактеризувати сутність комунікації між різними поколіннями в процесі розвитку суспільства, обумовленої її специфікою та відмінностями від усіх інших видів соціальних комунікацій. Адже ні професійна, ні міжособистісна, ні педагогічна, ні масова комунікації не є такою ж мірою джерелом історичного розвитку. Методологія дослідження полягає у застосуванні загальнонаукових методів і підходів, зокрема діалектичного, що дає можливість розглянути соціальні та комунікативні процеси в їх органічній цілісності, проаналізувати сутність комунікації між різними поколіннями в конкретно-історичних соціальних системах. З’ясувати, як одночасно з розвитком суспільства відбувається видозміна міжпоколінної комунікації, а також виявити суперечності в просторі останньої. Актуальність дослідження продиктована тим, що між поколіннями формується простір нерозуміння, взаємного відторгнення, неприйняття, виникає «зона мовчання». Наукова новизна полягає у виявленні сутності комунікації у різних типах суспільств за типологією М. Мід та М. Петрова. Висновки. З’ясовано, що процеси міжпоколінної комунікації відбуваються в суспільстві, як правило, спонтанно, в залежності від його типу, структури влади, соціально-економічних відносин та ін. Виявлено, що незабезпечення міжпоколінної комунікації зв’язку між минулим, теперішнім і майбутнім стає умовою появи певних деструктивних елементів, оскільки орієнтація тільки на теперішнє та специфіка сучасної соціалізації вносять розрив у діалог поколінь. Доведено, що в умовах кризи суспільного розвитку міжпоколінний комунікативний простір починає формуватися в процесі соціалізації поколінь. Тому для напрацювання способів запобігання розриву спадковості в культурі постає необхідність в особливій увазі до дослідження конфліктів у міжпоколінній комунікації.