Визначення специфічних ознак недиференційованої дисплазії сполучної тканини в пацієнтів на післяопераційну вентральну грижу з обґрунтуванням вибору оптимального способу операційного втручання і типу протеза

Abstract

Мета дослідження: розпрацювати тактичні передумови та покращити результати хірургічного лікування хворих на післяопераційну вентральну грижу і попередити розвиток рецидиву на основі визначення клінічних ознак недиференційованої дисплазії сполучної тканини з подальшим вибором патогенетично обґрунтованого способу операційного втручання і вибору алотрансплантанта.Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 106 пацієнтів, оперованих з приводу післяопераційної вентральної грижі з імплантацією легких та тяжких поліпропіленових сіток за умов наявної дисплазії сполучної тканини. Вивчали фенотипічні ознаки дисплазії сполучної тканини за міжнародна шкалою M. J. Glesby (1994). Для оцінки стану метаболізму вивчали вміст у сироватці крові оксипроліну. Нормативні величини біохімічних показників отримані при обстеженні 20 практично здорових осіб (контроль), які зіставлені за віком і статтю з обстеженими 106 хворими на післяопераційну вентральну грижу. Вміст кріоглобулінів сироватки крові визначали за методикою Н. А. Константинової та А. Ю. Кірсанова (1989). Для морфологічного дослідження на предмет визначення неспецифічної дисплазії сполучної тканини під час операційного втручання здійснювали забір фрагментів апоневрозу білої лінії живота поряд з грижею. У 5 хворих, яких повторно оперували з іншою патологією органів черевної порожнини, за їхньої згоди, керуючись нормами медичної біоетики, забирали фрагменти передньої черевної стінки з імплантованою тяжкою і легкою сіткою для подальшого морфологічного вивчення.Результати досліджень та їх обговорення. Динаміка зростання колагенолітичної активності рівня глікозаміногліканів та вільного оксипроліну мали прямий кореляційний зв'язок із ступенем тяжкості неспецифічної дисплазії сполучної тканини. Так, при легкому ступені рівень сироваткового оксипроліну становив (54,3 ± 1,1) мкмоль/л, середньому ступені (69,7 ± 1,8) мкмоль/л та важкому ступені (92,5 ± 1,4) мкмоль/л, що практично в 8 разів перевищувало показники норми. Відповідна динаміка до зростання залежно від ступеня вираженості неспецифічної дисплазії сполучної тканини спостерігалась і при визначенні показників глікозамінглікану та кріоглобуліну. Так, у пацієнтів конторольної групи і у пацієнтів з ізольованою грижею показники глікозамінглікану практично не відрізнялись і становили (39,25 ± 0,9) мкмоль/л в сечі і відповідно (41,3 ± 1,1) мкмоль/л в сечі, проте в групі пацієнтів з середньою та важкою формами дисплазії сполучної тканини вони збільшувались у 2–2,5 раза (101,9 ± 1,3) мкмоль/л у сечі. Аналогічне зростання показників кріоглобуліну спостерігали в групах порівняння із зростанням тяжкості дисплазії сполучної тканини. Так, у нормі показники кріоглобуліну становили (40,3 ± 1,2) ум. од., при середньому ступені тяжкості НДСТ (234,8 ± 2,5) ум. од., а при тяжкому (312,3 ± 2,4) ум. од., що практично в шість разів перевищує норму. Морфологічні дослідження довели пріорититети при використанні легкої крупнопористої поліпропіленової сітки Омега-2, що проявлялось у відсутності периваскулярного набряку, формуванні пухкої грануляційної тканини навколо волокон, помірною кількість фібробластів, значною кількістю колагенових волокон, інфільтрованих лімфо- та гістіоцитами.