Особливості проживання та долання складних соціальних ситуацій усиновлювачами в груповій психологічній роботі

Abstract

Метою дослідження було визначити причини виникнення складних соціальних ситуацій у сім’ях усиновлювачів та особливості опрацювання таких ситуацій під час групової психологічної роботи. 
 Для вирішення цих завдань використано напівструктуроване інтерв’ю, включене спостереження, методи і техніки транзактного аналізу та монодрами. Визначено, що складні соціальні ситуації в сім’ях усиновлювачів виникають найчастіше у батьків, які мають певні психологічні та соціально-психологічні особливості (неопрацьована власна дитяча травма, нерозв’язані проблеми в подружніх стосунках, неконструктивна мотивація до усиновлення; неспроможність оцінити свої слабкі та сильні сторони у вихованні дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, яку вони хочуть усиновити або удочерити). 
 На основі результатів опрацювання складних соціальних ситуацій з усиновлювачами в групі психологічної взаємодопомоги доведено ефективність групової психологічної роботи. Усиновлювачі опанували навички саморефлексії, почали самостійно аналізувати причини негативної поведінки дітей, навчилися відкрито говорити про власні переживання і страхи. Психологічна робота з батьківською і дитячою его-структурою методами транзактного аналізу та монодрами допомогла усиновлювачам прожити власні дитячі травми, що справило позитивний вплив на формування близьких стосунків з дитиною та вирішення складних соціальних ситуацій у сім’ї. 
 У процесі групової роботи визначено низку групових механізмів, спираючись на які група усиновлювачів може розв’язувати проблеми сімейної взаємодії та долати складні соціальні ситуації. До таких механізмів віднесено групову фасилітацію, групову наративізацію індивідуальних історій, групову рефлексію та генераційний досвід долання травм. 
 Показано, що завдяки цим механізмам та пов’язаним із ними груповим феноменам долаються соціальні та групові міфи про усиновлення як про подвиг і негативну фатальність ситуації усиновлення, відчуження та напруження в сім’ях, негативні сімейні сценарії взаємодії, трансгенераційні травми та негативні послання батьків, натомість набуваються нові моделі поведінки в сім’ї, розвиваються гармонійні стосунки. 
 Перспективою подальшого дослідження є корекція негативного життєвого сценарію усиновлених дітей шляхом групової психологічної роботи з ними починаючи з молодшого шкільного віку. Оскільки батьки не завжди можуть допомогти усиновленій дитині подолати психологічні проблеми самостійно, часто вони стикаються з негативною проєкцією і незаслуженим обезцінюванням та недовірою дітей. 
 Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можна використовувати для впровадження психологічного оцінювання майбутніх усиновлювачів. Створення психологічних груп взаємопідтримки усиновлювачів зменшує ризики дисфункції сім’ї та розусиновлення.