Історія педагогіки як інтелектуальна історія

Leonid Vakhovskyi

doi:10.12958/2227-2747-2019-2(171)-69-76

Abstract

The article considers specific features of using cognitive potential of intellectual history in modern historical and pedagogical research. It has been demonstrated that the subject of intellectual history research is not just the history of ideas, the history of achievements of human intelligence, the results of intellectual creativity, but also the history of the activity itself, the social context, the cultural environment in which it is carried out, the history of dissemination and perception of new ideas. The heuristic value of intellectual history is the facilitation of methodological updating of history of pedagogy, expansion of the research field and development of scientific ideas about its status, purpose and features as of an independent branch of knowledge. Intellectual history makes it possible to improve the problematization procedure in historical and pedagogical research, to ensure on the basis of a contextual approach and teleological explanation the adequacy of understanding of an idea expressed in a pedagogical text, to trace pedagogical ideas in historical dynamics (their emergence, dissemination, transformation, and prospects for further development). It can also contribute to revealing not only the essence of pedagogical ideas as the scientific results obtained, also the features of intellectual culture of a particular period and intellectual activity aimed at creating those ideas.

Highlights

На наш погляд, існує щонайрадигмальний, культурологічний, менше дві причини, що зумовлюють наративний, аксіологічний та ін.), еклектичність методологічного запризначення яких убачалось у фор- безпечення історико-педагогічних муванні нового погляду на розвиток досліджень
Не береться до уваги та обставина, що історія педагогіки, яка досліджує розвиток педагогічних ідей, належить до так званої інтелектуальної історії, остання, на думку її видатного представника американського філософа й історика Артура Лавджоя (1873 – 1962), і є «історією ідей»
З того часу в історико-педагогічних студіях предметом дослідження обирались або розвиток освітньої практики (шкільної, професійної, вищої), або розвиток педагогічної теорії (педагогічні ідеї, концепції, педагогічні персоналії), або те й те одночасно

Summary

Introduction

Існує щонайрадигмальний, культурологічний, менше дві причини, що зумовлюють наративний, аксіологічний та ін.), еклектичність методологічного запризначення яких убачалось у фор- безпечення історико-педагогічних муванні нового погляду на розвиток досліджень. По-друге, вітчизняне наукове ників, які розглядали загальну мето- співтовариство поки що має досить дологічну ситуацію в історико- розмиті уявлення про статус, припедагогічній науці й запропонували значення, особливості сучасної істонові методологічні орієнтири. Зазна- рії педагогіки як самостійної галузі чимо, що в кожній дисертаційній ро- знань, нові напрями досліднецьких боті з історії педагогіки також визна- пошуків. Не береться до уваги та обставина, що історія педагогіки, яка досліджує розвиток педагогічних ідей, належить до так званої інтелектуальної історії, остання, на думку її видатного представника американського філософа й історика Артура Лавджоя (1873 – 1962), і є «історією ідей».

Results

Conclusion