Загальні принципи діагностики туберкульозного спондиліту

Abstract

Актуальність. Епідеміологічна ситуація щодо кістково-суглобового туберкульозу (КСТ) характеризується значною кількістю невиявлених хворих. Метою даної публікації є привернення уваги практичних лікарів до важливої проблеми діагностики туберкульозного спондиліту (ТС) і підвищення її ефективності. Матеріали та методи. В основу дослідження покладені дані протоколів обстежень та медична документація 175 хворих, які у період з 2006 по 2015 рік знаходились у відділенні кістково-суглобового туберкульозу КЗОЗ «Обласна туберкульозна лікарня № 1» Харківської обласної ради та хірургічному відділенні КЗОЗ «Обласний протитуберкульозний диспансер № 1» Харківської обласної ради з активним уперше діагностованим ТС. Усі проліковані хворі були розподілені на дві групи. До першої групи ввійшли 93 (53,1 %) хворі, у яких лікування проводилося з оперативним втручанням на уражених специфічним деструктивним процесом хребцях, до другої — 82 (46,9 %) хворі, яких лікували без оперативних втручань, тобто консервативно. Вік хворих був у межах від 17 до 75 років. Результати. При ретельному зборі анамнезу у пацієнтів, яких обстежували, вдалося визначити наявність контактів із хворими на туберкульоз, особливо з бактеріовиділеннями, у 14 хворих І групи (15,1 %) і 16 — ІІ групи (19,5 %), отримані відомості про перенесені захворювання (про туберкульоз інших локалізацій) у 8 пацієнтів І групи (8,6 %) і 10 — ІІ групи (12,2 %). Після значного загального переохолодження захворіли 3 пацієнти І групи (3,2 %) і 2 — ІІ групи (2,4 %). Травма і тяжка фізична робота передували першим ознакам ТС у 9 хворих І групи (9,7 %) і 7 — ІІ групи (8,5 %). У результаті обробки бази даних серед уперше виявлених хворих на ТС нами відібрані та проаналізовані провокуючі фактори для розвитку захворювання, що зустрічалися в обстежених хворих. Ці фактори умовно поділялися на дві групи: А — органні (клінічні), Б — соціальні. Наявність органних факторів було виявлено у 72 пацієнтів І групи (77,4 %) і 68 — ІІ групи (82,9 %). Різні комбінації цих факторів визначали один із трьох ступенів ризику — високий, середній, низький. Нозологічна діагностика ТС включала в усіх випадках оглядову рентгенографію у двох площинах, яка виконувалась на основі даних огляду хворого. Подальша діагностика поглиблювалась за задачами хірургічного лікування. Розробка ряду нових технологій променевої діагностики хребта значно поширила діагностичні можливості ТС. До традиційного рентгенологічного методу додалися контрастна мієлографія, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія. За відсутності бактеріологічного, цитологічного та гістологічного підтверджень діагнозу останній встановлювали за всією сукупністю результатів досліджень. Використання запропонованих принципів діагностики ТС з урахуванням групи ризику дозволило значно скоротити кількість запущених та ускладнених форм цього захворювання. Якщо у 2005 р. серед хворих, які надійшли до спеціалізованих відділень КСТ із вперше діагностованим активним ТС, запущені та ускладнені форми були в 77,6 %, то у 2012 р. — у 39,2 % пацієнтів (зниження майже у 2 рази), що свідчить про високу ефективність цих методів діагностики. Діагностика ТС базувалася на зіставленні клінічних, лабораторних, бактеріологічних і рентгенологічних даних, нових методів променевої діагностики. Враховували характер розвитку захворювання, звичайно поступовий і тривалий, попередні або супутні туберкульозні ураження інших органів або систем, наявність умов, що сприяють контакту з туберкульозними хворими. Висновки. Таким чином, діагноз туберкульозу хребта порівняно легко встановити, якщо своєчасно подумати про можливість цього захворювання, здійснити первинне обстеження хворого в межах діагностичного мінімуму і, при необхідності, запросити відповідного спеціаліста для консультації.