Львівське москвофільство на тлі інформаційного штилю

Abstract

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П’ємонт України, що пов’язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.