Abstract

Наука як сфера пізнавальної творчості та духовного продукування раціонального знання фунду­ється на розлогій сув’язі самобутніх правил, норм, канонів (гр. капоп – правило), що вироблені й апробовані до­стойниками людства упродовж століть. Пропоноване методологічне дослідження присвячене аналі­тичному відновленню і рефлексивному обґрунтуванню предметного поля канонічної психології як одного з вершинних творчих здобутків видатного українського психолога-мислителя другої половини ХХ століття академіка Володимира Андрійовича Роменця (1926–1998). Новизна здійсненого епістемного поступу сто­сується кількох аспектів конструктивного розв’язання зазначеної проблеми: по-перше, канонічна пси­хологія розглядається як післядіяльний інтеграційний підсумок розвитку трьох базових теоретичних дже­рел або дисциплін – історії всесвітньої психології, загальної психології і численних психологічних теорій ок­ре­мих психічних феноменів-подій (установки, ставлення, несвідомого, переживання, гри, особистості та ін.), тобто вона на метатеоретичному рівні знімає (заперечує і водночас зберігає у трансформованій подобі) їхній зміст у більш ємному, синтетичному, ущільненому вигляді; по-друге, відповідно до великої складності висвітлюваної проблеми підбирається адекватний способу її розв’язання багатомодульний інструмент – циклічно-вчинковий підхід, методологічна оптика якого містить чотири принципи, шість закономір­ностей і низку похідних нормативів розгортання рефлексивної миследіяльності; по-третє, підлягають аналізу й узмістовленню чотири головних сегменти упредметнення канонічної психології: як філософсько-психологічного напряму розвитку сучасного людинознавства, як науково-світоглядний «перехід від ХХ до ХХІ століття у психологічному думанні», як метасистема фундаментальних (основоположних стосовно за­сновків і сутності людського буття) психологічних знань, як головна течія розвитку теоретичної пси­хології інтелектуальними і семантичними засобами її саморефлексії; по-четверте, канонічна психологія, зосереджуючись на вивченні та конструюванні взірцевих феноменів і подій людського життя, набуває культурної вагомості як своєрідна світоглядна постава чи метапозиція бачення та осягнення психічного. Відтак висновується, що зазначений академічний напрям має поліаспектний, багатосегментний пред­мет, що сукупно входить у предметне поле теоретичної психології. Він, як надскладна філософсько-пси­хо­логічна метатеоретична конструкція, охоплює «всі визначні теорії, що виникли в історико-психологічному дискурсі», надаючи їм справжнього, засвідченого вчинковою подієвістю, смислу пізнання. Насамкінець окрес­люється чотириіпостасний структурно-функціональний цикл будь-якого логічно зрілого психо­логічного канону, що упрозорює як тенденцію-процедуру канонізації психічних феноменів, так і збагачує теоретичний світ канонічної психології. Доводиться, що цілком аргументованим у творчому досвіді натхненного пізнання для В. А. Роменця, універсальним й абсолютно достатнім у своїх можливостях орієн­ти­ром-засобом чи навіть світоглядом є психософія вчинку як методологія дослідження джерел, сутності і канонів-узірців людського буття, як дійсне –відповідально вчинкове – взаємопроникнення психології і фі­лософії мудрості, врешті-решт як універсальний алгоритм і методологічна схема буттєвого поступу людини до повнокомпонентного вчинку, до розгорнутого, особистісно натхненного і просякнутого ла­більним розумом, учинення.

Full Text
Published version (Free)

Talk to us

Join us for a 30 min session where you can share your feedback and ask us any queries you have

Schedule a call