Труднощі й помилки ведення пацієнта з подагрою

Abstract

У статті обговорюються питання найбільш частих помилок і труднощів у ранній верифікації діагнозу подагри і подальшій курації пацієнтів. Відомо, що діагноз «подагра» встановлюється в перший рік захворювання лише в 1/4 випадків, у середньому ж проходить 7–8 років до встановлення правильного діагнозу. Тільки в одному з 4–5 випадків подагра правильно верифікується на ранніх стадіях. Причиною пізньої діагностики є особливості перебігу подагри з періодами відсутності симптомів (інтермітуюча подагра), діагностичні помилки при першому зверненні пацієнта, раннє проведення рентгенологічного дослідження без виявлення типових ознак захворювання, відсутність пункції суглоба й верифікації кристалів сечової кислоти в синовіальній рідині. Ще однією причиною діагностичної помилки є визначення рівня сечової кислоти в сироватці крові під час гострого нападу. Несвоє­часна діагностика подагри призводить до низки подальших діагностичних і тактичних помилок. Насамперед це стосується призначення нестероїдних протизапальних препаратів і глюкокортикоїдів без правильно встановленого діагнозу. Сучасні рекомендації щодо ведення пацієнтів з подагрою акцентують, що застосування глюкокортикоїдів при подагрі можливо тільки короткими курсами, їх тривале вживання неприпустиме в зв’язку з високим ризиком розвитку побічних ефектів у даного контингенту хворих, які часто мають супутні захворювання. Ще однією тактичною помилкою є призначення уратзнижуючих препаратів у періоді гострого артриту без титрації дози й проведення протизапальної терапії. У статті наведений клінічний випадок пізньої діагностики подагри, нераціонального лікування із тривалим застосуванням глюкокортикоїдів, відсутністю прийому уратзнижуючих препаратів, що призвело до серйозних побічних ефектів — розвитку цукрового діабету та артеріальної гіпертензії. Проводиться детальний розбір допущених клінічних помилок, а також надані рекомендації з раціональної тактики в даному випадку.