Синдром дисмобільності: зміна парадигми в царині профілактики переломів

Neil Binkley,Diane Krueger

doi:10.22141/2224-1507.7.1.2017.102430

Abstract

Остеопоротичні переломи зумовлюють серйозні витрати на охорону здоров’я, знижують незалежність/якість життя пацієнта і підвищують ризик смерті. Незважаючи на різні види терапії щодо зниження ризику майбутніх переломів, мало хто проходить лікування навіть після перелому стегна. Очевидно, що підходи минулого, спрямовані на зниження ризику остеопоротичних переломів, насамперед шляхом діагностики остеопорозу і призначення препаратів, що впливають на кісткову тканину, не були успішними. Потрібен інший підхід; таке зміщення фокуса й обговорюється в даній статті. Кажучи коротко, відповідно до концепції синдрому дисмобільності остеопоротичний перелом розглядають як клінічний результат наслідку і вважають, що остеопороз є лише частиною синдрому, який призводить до перелому, «пов’язаного з остеопорозом». Іншими компонентами цього синдрому є саркопенія, ожиріння, діабет, остеоартрит і теоретично безліч інших факторів, що збільшують ризик падінь із супутнім підвищеним ризиком перелому. Таким чином, концепція синдрому дисмобільності зрушує галузь дослідження, а також, що важливо, вивчення даних у літніх людей, у яких можливі остеопоротичні переломи, за межі єдиного фокуса на кістку для більш закономірного зосередження на цілісному підході до зниження ризику переломів.

Highlights

Fragility fractures engender major healthcare cost, reduce independence/quality and life and increase mortality risk
Some individuals with osteoporosis based upon bone mineral density (BMD) alone are at low fracture risk; clearly, moving beyond a BMD T-score based approach to guide fracture risk therapeutic initiation is appropriate
Continued focus on a diagnosis of “osteoporosis”, or even on approaches for osteoporosis therapeutic intervention thresholds based upon estimated fracture risk, diverts attention from the other concomitant problems contributing to fragility fracture risk

Summary

Introduction

Fragility fractures engender major healthcare cost, reduce independence/quality and life and increase mortality risk. The approaches previously taken to reduce fragility fracture risk, primarily by diagnosing low bone mass and initiating bone-active medications, have failed.

Results

Conclusion