Діагностика та лікування інфільтратів черевної порожнини в дітей

Abstract

Мета дослідження — покращити результати лікування дітей з інфільтратами черевної порожнини за рахунок удосконалення діагностичних заходів, хірургічних технологій і післяопераційної реабілітації. Матеріали та методи. За 22 роки в Чернігівській області виконано 27 325 операцій на органах черевної порожнини в дітей, із них у 19 842 (72,6 %) — із причини різних форм апендикулярного відростка. Ускладнення у вигляді інфільтратів та абсцесів черевної порожнини встановлено у 285 (100,0 %) хворих дітей, з яких інфільтрати діагностовано в 78 (27,4 %) та абсцеси — у 207 (72,6 %). Хворі розподілені на дві підгрупи: групу дослідження (I; 2005–2015 рр.) — 29 дітей (37,2 %) і групу порівняння (II; 1994–2004 рр.) — 49 (62,8 %). Первинні інфільтрати черевної порожнини (ПІЧП) установлено в 51 хворого (65,4 %), з яких у I групі — у 27 (34,6 %), у II — у 24 (30,8 %). Вторинні інфільтрати черевної порожнини (ВІЧП) встановлено у 27 хворих (34,6 %), з яких у I групі — у 2 (2,6 %), у II — у 25 (32,0 %). Усім хворим проводилися загальноклінічне, лабораторне, а в групі дослідження — ультразвукове дослідження черевної порожнини з кольоровим допплерівським картуванням та комп’ютерна томографія органів черевної порожнини. Результати. Проведені дослідження показали, що термін госпіталізації дітей із первинними інфільтратами в I групі становив 11,75 ± 0,23 доби, а в II — 13 ± 1 доба, із вторинними інфільтратами — 13,65 ± 1,65 доби, серед дітей у I групі — 19 ± 9 діб, у II — 12,52 ± 1,71 доби. Клінічна картини у хворих із ПІЧП була такою: лихоманка — у 86,3 % випадків, симптоми дисфункції шлунково-кишкового тракту — у 41,1 %, нудота — у 29,4 %, біль у животі — у 62,4 %. Дані симптоми вказували на атиповість перебігу захворювання, що спричинило помилки на діагностичному етапі. Причинами несвоєчасної діагностики ПІЧП були: самолікування — у 43,1 % випадків, пізнє звернення за медичною допомогою — у 37,2 %, несвоєчасна амбулаторна діагностика — у 19,6 %. Променеві методи дослідження (оглядова рентгенографія черевної порожнини та комп’ютерна томографія): у II групі в 6 дітей (11,7 %) проти 18 (35,3 %) — у I. Клінічна картина з ВІЧП: лихоманка — у 100,0 % дітей, нудота — у 63 %, блювання — у 37 %, здуття черевної порожнини — у 55,6 % дітей, що була більш специфічною для ранніх післяопераційних інфільтратів — у 10 хворих (37 %). При об’єктивному обстеженні визначалися біль у животі — у 81,4 % дітей, симптоми подразнення очеревини — у 96,3 %, симптом «пухлини, що пальпується» — у 63 %. Променеві методи дослідження: у II групі в 5 дітей (18,5 %) проти 2 (100 %) — у I. З метою покращання результатів лікування нами була розроблена шкала бальної оцінки. Пацієнтам, які згідно з діагностичною шкалою мали 26–36 балів, було показане консервативне лікування. У хворих, які мали 37–45 балів, застосовували хірургічне лікування недуги через місцевий доступ. У хворих, які мали 46–72 бали, застосовували хірургічне лікування недуги через серединну лапаротомію. У 7 (9 %) хворих із ПІЧП при обстеженні згідно з діагностичною шкалою було встановлено 26–36 балів — показане консервативне лікування, з яких у І групі — у 3 (3,9 %), у ІІ — у 4 (5,1 %). У 35 дітей (44,9 %) було 37–45 балів — застосовували хірургічне лікування через місцевий доступ, з яких у І групі — у 18 (23,1 %), у ІІ — у 17 (21,8 %). У 9 дітей (11,5 %) було 46–72 бали, у них застосовували хірургічне лікування через серединну лапаротомію, з яких у І групі — у 6 (7,6 %), у ІІ — у 3 (3,9 %). Таким чином, у 44 хворих із ПІЧП проведено оперативне лікування. У 26 (33,4 %) хворих із ВІЧП згідно з діагностичною шкалою було встановлено 26–36 балів та показано консервативне лікування, з яких у І групі — у 2 (2,6 %), у ІІ — у 24 (30,8 %). В 1 дитини (1,2 %; хворий із ІІ групи) було встановлено 37–45 балів, застосовували хірургічне лікування з місцевого доступу. Висновки. Установлено, що клінічний перебіг інфільтратів черевної порожнини у хворих у 12,5–18,9 % випадків характеризується атиповою клінічною симптоматикою, що здебільшого призводить до запізнілого звернення до дитячого хірургічного стаціонару. Впровадження шкали бальної оцінки недуги черевної порожнини дозволило досягти покращання результатів лікування як у близькому, так і віддаленому періодах. У дослідженнях встановлено, що найбільш вразливими до розвитку інфільтратів черевної порожнини є діти віком від 7 до 12 років, які мають атипову локалізацію апендикулярного відростка в 62,3 % спостережень.