Проблема діагностики та терапії депресії в осіб похилого віку

Abstract

У дискусійній статті розглянута проблема діагностики і терапії депресії в осіб похилого віку. Депресія — один із найпоширеніших розладів, що зустрічаються в загальномедичній практиці. Депресія є четвертою провідною причиною захворюваності та інвалідності, до 2020 року депресивні розлади посядуть друге місце в інтеграційній оцінці тягаря хвороб, який несе світова спільнота. В осіб похилого віку депресія є найбільш поширеним психічним розладом. У середньому поширеність депресії у літніх пацієнтів становить 12,3 %, прогресивно збільшуючись при погіршенні соматичного статусу та інвалідизації. Літні жінки страждають депресією у два рази частіше, літні чоловіки з депресією мають найвищий ризик завершеного суїциду. Наведено інформацію про те, що депресія ускладнює процес реабілітації, погіршує результати лікування, прогноз і перебіг соматичних захворювань, є фактором ризику розвитку деменції, підвищує ризик суїцидальної поведінки. Вік призводить до модифікації клінічної картини депресії у літніх людей. Для експрес-діагностики депресії у літніх людей використовується геріатрична шкала депресії. Терапія депресивних розладів базується на фармакотерапії, психоосвітніх програмах для пацієнтів та їх родичів, а також на психотерапії та психокорекції. При виборі антидепресантів для лікування депресивних розладів у літніх пацієнтів слід керуватися принципами ефективності та безпеки. Антидепресанти з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну мають доведений профіль безпеки та ефективності порівняно з іншими групами антидепресантів. Есциталопрам має високі показники результативності та частоти ремісії, оптимальний для профілактики рецидивів, що робить його препаратом вибору для терапії літніх пацієнтів із депресією.