Організація медичної допомоги при подіях із масовим ураженням людей

Abstract

Актуальність. Збільшення кількості надзвичайних ситуацій із масовим ураженням людей, зокрема через аварії на транспорті або терористичні напади, призводить до одночасного надходження значної кількості постраждалих осіб до закладів охорони здоров’я та потребує збільшення готовності системи охорони здоров’я до медичного реагування через постійний перегляд і опрацювання Плану реагування та взаємодії під час виникнення надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків. Під поняттям «події з масовим ураженням людей» (для закладу охорони здоров’я) у поданій статті розуміють ситуацію, через яку виникає невідповідність між одночасним надходженням значної кількості постраждалих і можливостями надання їм медичної допомоги без впровадження змін у повсякденні форми та методи роботи, на відміну від надзвичайної ситуації потреба залучення зовнішніх ресурсів закладом охорони здоров’я відсутня або мінімальна. Мета. Оптимізація інформаційного забезпечення системи управління медичною допомогою постраждалим при подіях із масовим ураженням людей. Матеріали та методи. Робота ґрунтується на власному досвіді організації та безпосередньому наданні медичної допомоги постраждалим при подіях із масовим ураженням людей і надзвичайних ситуаціях в Україні та за її межами, участі у міжнародних проектах і навчаннях, зокрема під егідою Європейської комісії гуманітарної допомоги та цивільного захисту. Під час проведення дослідження застосовано бібліографічний і семантичний методи пізнання. Узагальнено організаційні аспекти медичного забезпечення 46 випадків масового ураження людей, які відбулись у світі впродовж 1979–2015 рр., із них унаслідок терористичних нападів з використанням вибухових пристроїв — 33 (71,7 %), вогнепальної зброї проти незахищеного цивільного населення — 6 (13 %), пожежі в закладах відпочинку — 3 (6,5 %), сильнодіючих отруйних речовин — 2 (4,3 %) і внаслідок транспортних аварій — 2 (4,3 %). Результати. Організація медичної допомоги постраждалим внаслідок подій із масовим ураженням має ґрунтуватись на принципах 4С кризового менеджменту відповідно до введеного режиму функціонування органів і закладів охорони здоров’я. В системі охорони здоров’я України доцільно впровадити режими, що існують в країнах Європейського Союзу: 1) готовність до можливого надходження значної кількості постраждалих («зелений рівень»); 2) часткова мобілізація («жовтий рівень»); 3) повна мобілізації («червоний рівень»). Первинне медичне сортування постраждалих на догоспітальному етапі передбачає розподіл на дві основні групи: термінові та нетермінові. Нетермінових постраждалих слід доставити до лікарень, які географічно розташовано недалеко від місця події, але не до найближчого закладу, який має бути готовим до надання екстреної медичної допомоги терміновим хворим і тим, хто звернувся самостійно (самозвернення), кількість яких може суттєво перевищувати тих, кого доставлено бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги. До групи управління закладу охорони здоров’я включають відповідальних чергових — лікаря-хірурга та лікаря-анестезіолога. До форм інформаційного забезпечення системи управління надання медичної допомоги на догоспітальному етапу належать: 1) сили та засоби на місці події; 2) розподіл постраждалих на місці події; 3) потреба підсилення догоспітального етапу. На госпітальному етапі визначають можливості проведення хірургічних операцій та кількість вільних лікарняних ліжок: 1) операційний блок; 2) лікарняні ліжка. Висновки. В систему охорони здоров’я України при подіях із масовим ураженням людей доцільно впровадити відповідні рівні функціонування, що використовують в країнах Європейського Союзу. Перерозподіл наявних ресурсів охорони здоров’я при наданні медичної допомоги постраждалим при подіях із масовим ураженням людей на догоспітальному та госпітальному етапах критично важливе для збереження життя та здоров’я постраждалих. Управління надання медичної допомоги при масовому ураженні людей потребує відповідного інформаційного забезпечення догоспітального та госпітального етапів, впровадження галузевої та міжвідомчої взаємодії.