ПРАВОВА ОХОРОНА БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ: БАЛАНСУВАННЯ ПРИВАТНОГО І ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСІВ

Abstract

Банківська таємниця — це інформація, яка стає відомою банкові у зв’язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах «клієнт — банк» клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов’язаного із корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного і публічного інтересів: на одній шальці терезів — право клієнта банку на приватність, на другій — загальносуспільні інтереси, пов’язані, зокрема, але не виключно, із попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. При цьому варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.