Провадження у справах про порушення правил щодо карантину людей

Abstract

Метою статті є з’ясування основних проблем, які виникають під час провадження у справах про порушення правил щодо карантину людей, на підставі аналізу відповідних судових рішень, а також надання пропозицій щодо їх усунення. У статті використано комплекс наукових методів, а саме: порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний, аналізу документів. Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці українських та іноземних учених, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також практика їх застосування. Наукова новизна отриманих результатів полягає у формулюванні на підставі вивчення судової практики й іноземного досвіду науково обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності провадження у справах про порушення правил щодо карантину людей, а також максимального досягнення принципів справедливості й об’єктивності в цьому процесі. За результатами здійсненого дослідження сформульовано такі висновки: 1) практика застосування ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить про наявність значних недоліків, які перешкоджають притягненню до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей; 2) частина їх пов’язана з вадами конструкції ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення: а) наявність бланкетної диспозиції статті, що зумовлює необхідність зазначати в протоколі нормативно-правовий акт, у якому передбачено правопорушення, вчинене особою, а також відповідні статті, їхні частини, пункти; б) надмірно суворі безальтернативні санкції, що ймовірно спонукають суд до закриття провадження у зв’язку з малозначністю; 3) інша частина проблем пов’язана з недоліками в роботі підрозділів Національної поліції України під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та збору необхідних доказів: ненаданням необхідних доказів вчинення адміністративного проступку, помилками в складанні протоколу про адміністративне правопорушення, неправильним тлумаченням ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення; 4) ці та інші недоліки позбавляють суд можливості прийняти необхідне рішення у справі та дійти однозначного законного й обґрунтованого висновку щодо наявності чи відсутності вини конкретної особи в зазначеному порушенні або ж змушують суд закривати провадження у справі; 5) окреслені проблеми можна подолати комплексно: з одного боку, шляхом удосконалення правової норми, передбаченої ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а з іншого – шляхом підвищення рівня кваліфікації поліцейських.