Проблема розбудови збройних сил у мемуарах сучасників української революції 1917–1921 рр.

Abstract

Метою статті є здійснення аналізу мемуарів сучасників і безпосередніх учасників революційний подій 1917 – 1921 років. Увагу сфокусовано на процесі формування українських збройних сил – опори Української Центральної Ради. За основу взято спогади активних учасників національного українського руху – В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка. Для об’єктивнішого висвітлення теми дослідження було проаналізовано спомини учасників революційного руху інших ідеологічних спрямувань – білого руху І. Мазепи, А. Денікіна, більшовицького табору – Є. Бош, В. Атонова-Овсієнко. Мемуарні твори представлено як книжкові публікації, тематичні збірники, власні авторські життєписи, журнальні та газетні публікації. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи, серед яких порівняння та аналіз. Окрім того, під час роботи над публікацією використовувались історично-порівняльний, ретроспективний методи, а також синхронний. Завдяки цій методологічній базі змогли проаналізувати джерела дослідження та зробити висновки стосовно проблеми, що піднімається в даній статті. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснена аналітична робота над мемуарною літературою в контексті висвітлення в ній питання про формування українських збройних сил, які були основною опорою Центральної Ради в перший період революції. Висновки. Спогади свідчать, що з перших днів революційних змагань військовослужбовці-українці почали стихійно створювати комітети, громади, клуби. Такий активний рух сприяв появі тенденції до утворення українських військових частин, які можуть, в свою чергу, скласти основу єдиного Українського фронту. Однак в той же самий час лідери революційного руху не мали уявлення, як створювати власні збройні сили, як формувати армію. У Центральної Ради не було чітко визначеної позиції стосовно ставлення до військових сил, тому що її члени побоювалися зіпсувати відносини з Тимчасовим урядом. Через це питання між членами першого українського уряду, зокрема між М. Грушевським і М. Міхновським, було чимало суперечок, що прослідковується в споминах цих діячів. Також урядовці з недовірою ставилися до військового командування, зокрема до П. Скоропадського, який у своїх мемуарах приділяє багато уваги опису процесу створення українського корпусу в російській армії. Загалом, автори мемуарної літератури революційної доби, підкреслюють, що державній владі так і не вдалося організувати справжню військову силу, яка могла б чинити ворогу опір. Це прослідковується в оцінках збройних формувань України, як слабких, неорганізованих та хаотичних. Більшість мемуаристів вважала винною в такій ситуації Центральну Раду, адже та не скоординувала в правильному руслі свої дії та почала конфліктувати з російським урядом відкрито. Більшовики в своїх споминах описують процес формування загонів червоної гвардії в східних і південних територіях України – зокрема, в селищах та містах.