МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА АЕРОБНА ПРОДУКТИВНІСТЬ У ФУТБОЛІСТІВ З ГІПЕРМОБІЛЬНІСТЮ СУГЛОБІВ

Abstract

Інтенсифікація фізичних навантажень у сучасному футболі вимагає від спортсменів розвитку високого рівня загальної, швидкісної і спеціальної витривалості. При побудові тренувально-змагальних навантажень у футболі особливий інтерес з боку тренерів та лікарів викликають спортсмени з ознаками дисплазії сполучної тканини, одним з частих проявів якої є гіпермобільність суглобів. Системність залучення сполучної тканини у диспластичний процес при гіпермобільності суглобів може вплинути на розвиток фізичних якостей, фізичної підготовленості, рівень функціонального стану та аеробної продуктивності і може бути причиною негативного спортивного результату. Не врахування особливостей таких спортсменів може бути причиною виникнення гострого фізичного перенапруження. Метою даної роботи було встановлення морфологічних особливостей та рівня аеробної продуктивності у футболістів з ознаками гіпермобільності суглобів. Для виконання поставленої мети було проведено аналіз даних 46 футболістів високого класу збірної Азербайджану з футболу віком від 16 до 34 років. Визначення морфометричних показників проводилось антропометрією, склад тіла оцінювався імпедансометрією, клінічні ознаки гіпермобільності суглобів діагностувались за критеріями Р. Beighton, оцінка аеробної продуктивності проводилась прямим газоаналізом дозованого фізичного навантаження на велоергометрі. За результатами дослідження рівня гіпермобільності суглобів було встановлено, що 56,5% футболістів мали нормальну рухливість , 30,4% – помірну та 13,0% – значну гіпермобільність. У футболістів із значною гіпермобільністю суглобів рівень аеробної продуктивності був найменшим і становив 53,3±2,5 мл/хв/кг і найбільшим (59,5±1,2 мл/хв/кг)- у групі з нормальною рухливістю суглобів . Досліджуючи динаміку величини максимального споживання кисню в групах було встановлено статистично значиме зменшення її величини зі збільшенням ступеню гіпермобільності (р<0,05). Так, у групі з нормальною рухливістю приріст VO2 max становив 5,3±0,2 мл/хв/кг, в групі з помірною гіпермобільністю – 3,7±0,2 мл/хв/кг та в групі зі значною гіпермобільністю – 1,7±0,2 мл/хв/кг. Дослідження складу тіла в групах, розподілених за рівнем гіпермобільності суглобів, встановило, що найнижчим рівень загальної води був в групі з вираженою гіпермобільністю (р<0,05). Така динаміка відбувалась за рахунок зменшення рівня зовнішньоклітинної рідини, що може свідчити про порушення процесів обміну саме у міжклітинному матриксі. Встановлено статистично значиме зменшення рівня максимального споживання кисню зі збільшенням ступеню гіпермобільності суглобів. Доведено різницю у відповіді функціональних систем організму футболістів під час тренування загальної витривалості. Встановлення зв’язків між показниками складу тіла та величиною максимального споживання кисню може бути основою для регулювання тренувально-змагальних навантажень та для спортивного відбору.