Імуногенетичні аспекти протизапальної терапії гострого обструктивного бронхіту в дітей раннього віку

Abstract

Метою дослідження було удосконалення лікування гострого обструктивного бронхіту в дітей раннього віку шляхом оптимізації протизапальної терапії на підставі оцінки її клініко-імунологічної та молекулярно-генетичної ефективності. Матеріали та методи. Проведено комплексне обстеження 80 дітей віком від 6 місяців до 3 років, хворих на гострий обструктивний бронхіт. Пацієнти були розподілені на дві групи: діти першої групи (n = 40) отримували системні глюкокортикостероїди, діти другої групи (n = 40) — інгаляційні глюкокортикостероїди. До початку лікування й після закінчення терапії в усіх дітей досліджено вміст IFN-γ, IL-4 та IL-13 у сироватці крові за допомогою імуноферментного аналізу, концентрацію загального IgE — за допомогою електрохемілюмінесцентного імуноаналізу. Рівень експресії фактора транскрипції NF-κB у лімфоцитах периферійної крові визначався методом проточної цитометрії. Результати. Фактор транскрипції NF-κB, практично однаково впливаючи на концентрації IFN-γ та IgE у сироватці крові, визначає особливості запалення, переважно локального характеру, при гострому обструктивному бронхіті. Терапія глюкокортикостероїдами призводить до зникнення впливу NF-κB на вміст прозапальних цитокінів. Інгаляційні глюкокортикостероїди, крім того, сприяють зниженню концентрації IgE в сироватці крові та інгібіції активності прозапальних внутрішньоклітинних каскадів, що при високих клінічній ефективності та профілі безпеки обґрунтовує доцільність їх застосування при лікуванні гострих обструктивних бронхітів у дітей раннього віку як препаратів патогенетичної терапії.