Моральне виховання як константа виховного процесу: характеристика проблематики у часовому вимірі

Abstract

Стаття присвячена розгляду процесів становлення і розвитку ідей про моральне виховання дітей і молоді у вітчизняному науковому та освітньому просторі. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць схарактеризовано три етапи розвитку вітчизняної етики у ХХ столітті. Із початком ХХ століття у вітчизняному гуманітарному просторі найбільш виразною, а в освіті й загальновизнаною, стала релігійно-теологічна концепція. Стверджується, що в цей час випрацьовуються інваріанти, константи морального виховання: категорії – добро і зло, поняття – віра, надія, любов, працелюбність, правдивість, любов до свого, рідного (патріотизм). З’ясовано, що радянський дискурс відкрив новий етап у вітчизняній гуманітарній науці, демонстративною відмовою на початку 1920-х рр. від моралі як духовного явища. Водночас нова моральна ідеологія була симбіозом більшовицької партійної етики з моралізаторством, а моральними орієнтирами стали вірність комуністичним ідеям. Отже, теорія і практика морального виховання йшла від моральної ідеології (30-х рр. ХХ ст.) до «виховання комуністичної моралі», яка стала важливою складовою освітнього процесу у 50-і рр. ХХ ст. Саме становлення радянської моралі у 1960-1990-х рр. як процесу утвердження радянської етики започаткувало альтернативний різновид морального виховання, в межах якого ідеологічні та класові установки поступилися місцем одухотвореному варіанту морального виховання. Лише два українських педагоги - А. Макаренко і В. Сухомлинський, кожен зі своїх позицій, внесли помітний вклад в розробку проблем морального виховання. Роки незалежності України представили цілу палітру концептуальних підходів та різноманітних практик морального виховання – від теологічного, релігійного розуміння моральності, традиційно-консервативного (народні цінності) до антропоцентричних підходів та ідеологічного моралізаторства.