Сучасні підходи до вибору базисної терапії легкої персистуючої бронхіальної астми у дітей

Abstract

Мета роботи: удосконалення лікування легкої персистуючої бронхіальної астми на підставі розроблення диференційної програми протизапальної терапії. Зі 120 дітей сформовані 3 групи залежно від ефективної базисної терапії (антилейкотрієновий препарат, флутиказону пропіонат або їх комбінація), яка дозволила досягти контролю над захворюванням. Результати. Найбільш високі концентрації лейкотрієнів C4/D4/E4 у сироватці крові спостерігалися у дітей 3-ї групи, навіть після лікування вони залишалися вищими, ніж у дітей контрольної групи. При рівні лейкотрієнів від 500 до 1000 пг/мл шанси досягти контролю над бронхіальною астмою за допомогою антилейкотрієнового препарату у 5,9 раза вищі порівняно з інгаляційними глюкокортикостероїдами (95% довірчий інтервал 2,01–18,2). А коли рівень лейкотрієнів (C4/D4/E4) перевищував 1000 пг/мл, комбіноване лікування є ефективнішим, ніж терапія антилейкотрієновим препаратом (відношення шансів (OR) = 6,7; СІ95% 2,5–17,8) та флутиказону пропіонатом (OR = 83,3; СІ95% 9,9– 667,9).Висновки. Антилейкотрієновий препарат як монотерапія показаний дітям 6–7 років з легкою персистуючою бронхіальною астмою при сироваткових рівнях лейкотрієнів від 500 до 1000 пг/мл. При рівні лейкотрієнів нижче від 500 пг/мл доцільно призначати флутиказону пропіонат, вище від 1000 пг/мл — комбінацію антилейкотрієнового препарату та інгаляційного глюкокортикостероїду.