Структура судомного синдрому в пацієнтів із черепно-мозковою травмою в гострому періоді

Abstract

Актуальність. Вивчення структури епілептичних нападів, часу їх появи, зв’язку з характером черепно­мозкової травми дозволяє виявити групу потерпілих, які потребуватимуть невідкладної хірургічної корекції їх стану, профілактичного призначення протиепілептичних препаратів, а також уточнити вплив епілептичних нападів на наслідки травми. Мета: вивчити структуру епілептичних нападів у гострому періоді черепно­мозкової травми для оптимізації діагностичних і лікувальних заходів у відповідної категорії пацієнтів. Матеріали та методи. Проведено клінічне, інструментальне обстеження й проаналізовано результати лікування 779 хворих із черепно­мозковою травмою, у яких при надходженні та/або перебуванні в стаціонарі мали місце епілептичні напади. Середній вік пацієнтів становив 35,5 ± 7,8 року. Більшість спостережень — кримінальна травма — 320 хворих (41,1 %), у 272 осіб травма була наслідком дорожньо­транспортної пригоди (34,9 %), 109 хворих отримали травму при падінні з висоти власного росту (13,9 %), у 78 хворих обставини травми були невідомі (10,0 %). Результати. Епілептичні напади виникають у 8,4 % хворих у гострому періоді черепно­мозкової травми. У 81,4 % мали місце негайні епілептичні напади, у 15,7 % — ранні епілептичні напади, у 2,9 % — пізні епілептичні напади. Для негайних і ранніх епілептичних нападів характерними були парціальні епілептичні судоми, у структурі пізніх епілептичних нападів у гострому періоді черепно­мозкової травми переважали генералізовані епілептичні напади. 422 хворих (54,2 %) прооперовано в ургентному порядку. Хірургічне лікування після попередньої консервативної терапії виконано у 232 хворих (29,8 %). Консервативна терапія проведена в 125 пацієнтів (16,0 %). Висновки. Неврологічне обстеження хворих з епілептичними нападами в гострому періоді черепно­мозкової травми обов’язково повинне доповнюватися проведенням комп’ютерної томографії головного мозку, незалежно від рівня порушення свідомості пацієнта. Екстрене хірургічне втручання в таких хворих, спрямоване на усунення прогресуючого дислокаційного синдрому, часто є основним методом лікування. Терапія протиепілептичними препаратами повинна проводитись після появи одиничного епілептичного нападу протягом короткого періоду часу, за наявності неспровокованих епілептичних нападів і їх повторюваності прийом протиепілептичних препаратів повинен бути тривалим.