Експериментальне дослідження міцності первинної стабілізації кісткових фрагментів при використанні інтрамедулярних фіксаторів різного типу

Abstract

Актуальність. Лікування деформацій довгих кісток кінцівок — одна з ключових проблем у дітей з порушенням якості кісткової тканини, що пов’язано з комбінованим характером деформацій та їх рецидивами в післяопераційному періоді, нестабільністю фіксаторів, неможливістю самообслуговування пацієнтів. Мета дослідження: визначити в експерименті міцність первинної стабілізації кісткових фрагментів довгих кісток кінцівок при використанні інтрамедулярних фіксаторів різного типу на тлі порушення якості кісткової тканини. Матеріали і методи. Дослідження проведено в лабораторії біомеханіки ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України» на пластикових макетах великогомілкових кісток шляхом моделювання остеотомії в середній їх третині та з’єднання фрагментів за допомогою титанових еластичних стрижнів, ротаційно-нестабільного інтрамедулярного телескопічного фіксатора, а також ротаційно-стабільного інтрамедулярного телескопічного фіксатора шляхом прикладання згинаючого навантаження до середини діафіза моделі в зоні остеотомії. Величину деформації контролювали за величин 50, 100, 150, 200 Н з наступними вимірюваннями навантаження та фіксацією результатів експерименту. Дані оброблялись статистично, для порівняння видів фіксаторів застосовували однофакторний дисперсійний аналіз та апостеріорний тест Дункана, залежність величини деформації від площі перетину моделей досліджували за допомогою парної кореляції Пірсона. Результати. Найкращі результати отримано на моделях з ротаційно-стабільним телескопічним фіксатором, найгірші — при використанні титанових еластичних стрижнів. Висновки. Всі типи фіксаторів забезпечують достатню первинну стабільність фіксації на згинання (величина деформації не перевищує 5 мм), однак найкращі результати отримані на моделях з ротаційно-стабільним телескопічним фіксатором.