ВІДЧУЖЕНІСТЬ ПІДЛІТКІВ ТА БАТЬКІВСЬКА ЗАЛУЧЕНІСТЬ ЯК МОДЕРАТОРИ ВЗАЄМОВІДНОШЕНЬ МІЖ СТРЕСОМ ТА ПОВЕДІНКОЮ САМОУШКОДЖЕННЯ

Abstract

Aктуальність проблеми. В останні роки в українському суспільстві все частіше викликає занепокоєння проблема самоушкоджень серед неповнолітніх. Аналіз літератури показав, що на даний момент недостатньо даних стосовно модеруючої ролі відчуженості та батьківської залученості во взаємостосунках між стресом та поведінкою самоушкодження підлітків. Мета. Вивчення ефекту модерації з боку відчуженості старших школярів та батьківської залученості на вплив стресу на поведінку самоушкодження. Методи. Загальна вибірка дослідження становила 589 осіб, до якої увійшли підлітки 14-18 років. Дослідження проводилося в середніх навчальних закладах міста Одеси. Було використано наступні методики: шкалу дій із самоушкодження (К.Л. Гратц) (психометрично обґрунтовану для нашого дослідження) та шкалу батьківської залученості (психометрично обґрунтовану для нашого дослідження). Також в нашому дослідженні було проаналізовано питання стосовно об’єктивного та суб’єктивного відчуття стресу та об'єктивного і суб'єктивного відчуття самотності підлітків. Математико-статистичні методи: кореляційний непараметричний аналіз (критерій τb Кендалла), аналіз модерації, розрахунок внутрішньої узгодженості за критерієм α Кронбаха, регресійний аналіз. Результати дослідження. У ході дослідження проведено психометричну адаптацію шкали поведінки самоушкодження, яка мала достатній рівень внутрішньої узгодженості. Встановлено прямо пропорційний зв’язок між об’єктивним (β = 0,273; p <0,001) та суб’єктивним відчуттям стресу (β = 0,249; p <0,001) з поведінкою самоушкодження підлітків. Виявлено, що батьківська залученість надавала протективну дію на вплив суб’єктивного стресу на поведінку самоушкодження (β = 0,322; p <0,05). Доведено модеруючий ефект суб’єктивного відчуття самотності на взаємовідносини між суб’єктивним стресом (β = 0,351; p <0,05) та об’єктивним стресом (β = 0,435; p <0,01) з поведінкою самоушкодження.