Баланс інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності крізь призму принципів пропорційності та справедливості

Abstract

Справедливий баланс, зокрема у праві інтелектуальної власності, фактично є основною метою правового регулювання. А оскільки право (й законодавство) є відкритою, динамічною, такою, що розвивається, системою, то в ньому спонтанно або свідомо виникають моменти неузгодженості, або дисбалансу, які виявляються й тією чи іншою мірою усуваються. Водночас в умовах гіпердинамічно-го розвитку інформаційного простору та технологій регулювання має бути максимально гнучким. Зокрема, баланс інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності може забезпечуватись наділенням їх рівними можливостями для реалізації цих інтересів. Водночас статична рівновага інтересів однозначно не може бути оптимальною формою збалансування інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, оскільки за певних обставин об'єктивно необхідно встановлювати пріоритет одного інтересу над іншим. Також забезпечення балансу інтересів є однією із ключових завдань правосуддя. Тому одним зі способів установлення оптимального співвідношення інтересів у сфері інтелектуальної власності може слугувати звернення до судової практики, зокрема практики Європейського суду із прав людини, оскільки однією з метаідей, котрі лежать в основі більшості правових позицій ЄСПЛ є ідея балансу інтересів. Оскільки право не може охопити своїм регулюванням усі відносини (через кількісні, якісні та економічні причини), на допомогу приходять принципи, зокрема принцип справедливості та принцип пропорційності, зважаючи на які й повинні вирішуватись конфлікти інтересів. ЄСПЛ у кожній ситуації досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства й вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Доречність та необхідність правових обмежень означає, що розмір (обсяг) самого публічно-правового обмеження має бути диференційований, залежно від конкретних обставин. Щодо підходу до захисту прав інтелектуальної власності загалом, показово, що підхід ЄСПЛ не відрізняється від його звичайного підходу: він розглядає й погоджує різні права та інтереси та оцінює необхідність і пропорційність утручання у здійснення певного права, захищеного Конвенцією.