Оптимізація хірургічної корекції сагітального контуру хребетно-рухового сегмента при виконанні вентрального субаксіального цервікоспондилодезу

Abstract

Актуальність. Найбільш поширеною системою стабілізації при виконанні вентральних декомпресивно­стабілізуючих втручань на субаксіальному рівні шийного відділу хребта є комбінація вертикального циліндричного сітчастого імпланту та вентральної пластини. Незважаючи на значний клінічний досвід застосування, на сьогодні відсутня єдина думка щодо оптимальної корекції висоти оперованого хребетно­рухового сегмента і формування певного сегментарного профілю в зоні хірургічного втручання. Мета: поліпшити показники стану сагітального кіфозу оперованого сегмента у віддаленому післяопераційному періоді в пацієнтів, які перенесли вентральний субаксіальний цервікоспондилодез. Матеріали та методи. Виконано ретроспективну оцінку і спондилограмметричний аналіз стану сагітального кіфозу в 151 пацієнта, які перенесли вентральний бісегментарний субаксіальний цервікоспондилодез у зв’язку з травматичним пошкодженням. Проведено статистичний аналіз і визначено залежність фінальних результатів від ступеня інтраопераційної корекції. Верифіковано діапазони інтраопераційних значень сагітального кіфозу оперованого хребетно­рухового сегмента, що формують різні біомеханічні відповіді шийного відділу хребта у віддаленому післяопераційному періоді. Результати. Методом нелінійного регресійного аналізу визначено залежність фінальних від вихідних показників стану сегментарного кіфозу оперованого сегмента. Кластерний аналіз виявив такі діапазони інтраопераційних значень сегментарного кіфозу: < –6,15°; –6,15°…–3,10°; > –3,10°, що визначають різну динаміку післяопераційних змін. Висновки. Інтраопераційна корекція з формуванням кіфозу в діапазоні –6,15°…–3,10° є оптимальною для збереження фізіологічної кривизни оперованого сегмента в віддаленому післяопераційному періоді.