ПРОДРОМАЛЬНИЙ ПЕРІОД ПСИХОЗУ: КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ ТА ПАТОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ, КРИТЕРІЇ ДІАГНОСТИКИ І ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ

Abstract

Зміцнення психічного здоров’я населення є одним із найважливіших завдань громадської охорони здоров’я в усіх країнах світу. В цьому сенсі особливого значення надають ранньому втручанню у продромальну стадію психозу, що дозволяє запобігти розвитку патологічного процесу, зберегти соціальне функціонування і якість життя пацієнтів.Мета дослідження – вивчити клініко-психопатологічні та патопсихологічні закономірності розвитку продромальної стадії психозу для виявлення факторів ризику формування психозу і розробки профілактичних заходів.Матеріали і методи. Для вирішення поставлених завдань у роботі було використано такий комплекс методів дослідження: I – Клініко-психопатологічний метод. II – Психометричні методи: шкала оцінки продуктивної і негативної симптоматики PANSS; шкала суїцидального ризику (Лос-Анджелеського суїцидологічного центру); шкала продромальних симптомів SOPS; шкала визначення клініко-динамічного варіанту перебігу продромального періоду; шкала структурованого інтерв’ю для оцінки преморбідного статусу – PAS -SI. III – Психодіагностичні методики: опитувальник К. Леонгарда–Шмішека для визначення акцентуацій характеру; методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана у модифікації В. В. Бойко; методика оцінки інтеграційного показника якості життя. IV – Методи статистичної обробки отриманих даних з визначенням середніх величин, їх помилок, кореляційного аналізу. У процесі виконання роботи було обстежено 137 пацієнтів із вперше виявленим психозом: 65 пацієнтів (друга–третя госпіталізації) – з діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Усі пацієнти були обстежені як у форматі реального часу, так і ретроспективно. Вивчення клініко-психопатологічних особливостей продромального періоду психозу (ППП) у хворих ПШ та ГППР показало, що у клініці ППП пацієнтів із ПШ переважають: розлади мислення (концептуальна дезорганізація) – в 26,2 % випадків (р<0,01); пасивно-апатична соціальна відстороненість – у 30,8 % випадків (р<0,05); соціальна ізоляція (усамітнення) – в 33,8 % випадків (р<0,01); стереотипне мислення – у 30,8 % випадків, при (р<0,05), зниження вираження емоцій – у 33,8 % випадків (р<0,05); емоційне відчуження – у 40,0 % випадків (р<0,01), підозрілість, страх переслідування (персекуторні ідеї) – у 30,8 % випадків (р<0,05). Необхідно відмітити помірний та середній ступені вираження зазначених ознак в обстежених.Результати досліджень та їх обговорення. У хворих із ГППР у ППП переважали клініко-психопатологічні симптоми: зниження толерантності до стресу – в 43,1 % випадків (р<0,01); галюцинаторна поведінка (порушення перцепції / галюцинації) – у 26,4 % випадків (р<0,01); збудження – в 25,0 % випадків (р<0,05); тривожний стан – у 31,9 % випадків (р<0,01); напруження – в 34,7 % випадків (р<0,01); порушення уваги – у 30,6 % випадків (р<0,05); розлади сну – в 27,8 % випадків (р<0,01); неприродний вміст мислення (вигадливе мислення) – у 27,8 % випадків (р<0,01). Необхідно зазначити помірний ступінь вираження вищеперерахованих ознак. Згідно з результатами дослідження, можна констатувати, що у хворих на ПШ у ППП переважають негативні симптоми – (3,3±1,2) бала (р<0,05), тоді як у пацієнтів із ГППР у ППП частіше спостерігаються симптоми дезорганізації – (2,9±0,7) бала (р<0,05) і загальні симптоми – (2,7±1,3) бала (р<0,05).Висновки. З урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей, виявлених у пацієнтів у ППП при ПШ та ГППР, у даному дослідженні було розроблено програму раннього втручання, що базувалася на застосуванні психофармакотерапії, психотерапії та соціально-середовищних впливів.