Взаємозв’язок патофізіологічних процесів, що відбуваються в плевральній порожнині при згорнутому гемотораксі та аутогемоплевродезі

Abstract

Актуальність. Незважаючи на широке впровадження в торакальну хірургію малоінвазивних методів резекції, плевродез залишається у ряді випадків єдиним визначальним методом радикальної хірургічної корекції. Особливо яскраво це проявляється при операціях у хворих із поширеними формами бульозної емфіземи легенів. У той же час існуючі види плевродезу викликають серйозні супутні ускладнення. З урахуванням цього був розроблений метод аутогемоплевродезу, заснований на патофізіології процесів, що виникають у плевральній порожнині після попадання в неї крові, в основу якого були покладені процеси, характерні для розвитку і перетворення згорнутого гемотораксу. Метою дослідження стало вивчення патофізіології плевральної порожнини при штучному створенні в ній гемотораксу. Матеріали та методи. Контрольну групу склали 36 хворих, у яких гемоторакс був викликаний проникаючими колото-різаними пораненнями грудної клітки. Із них у 21 пацієнта відзначався малий або середній гемоторакс, у 15 хворих у зв’язку зі згорнутим гемотораксом була виконана його ВТС-евакуація. Основну групу склали 40 хворих, у яких гемоторакс виникав унаслідок виконання їм ВТС-резекції легені і плевродезу з приводу бульозної емфіземи, з них у 24 був виконаний коагуляційний східчастий плевродез, у 16 — аутогемоплевродез за розробленою методикою. Як основний показник, що відображає процеси формування фібрину і фібринолізу в плевральній порожнині, досліджувався плазміноген, відсоток активності якого визначався в сироватці крові і плевральному ексудаті триразово: через 1 годину і 24 години після операції, а також на 5-ту післяопераційну добу. Результати. У перші години після операції відбувалося зниження рівня плазміногену крові в усіх хворих, окрім тих, яким була виконана ВТС-резекція зі східчастим плевродезом. Через добу після операції в групі хворих із малим і середнім гемотораксом розпочиналося повільне відновлення рівня плазміногену, через 5 діб його концентрація в крові повністю відновлювалася. У пацієнтів, що перенесли евакуацію згорнутого гемотораксу, через 1 годину після операції відзначалося стандартне зниження плазміногену. На 5-ту добу рівень плазміногену в крові відновився тільки наполовину. Такі ж значення плазміногену в часових проміжках 1 година та 5 діб були в групі хворих, яким після ВТС-резекції був виконаний аутогемоплевродез, а через 24 години після аутогемоплевродезу вже починалося відновлення рівня плазміногену. У плевральному ексудаті відзначалося помірне зниження плазміногену в пацієнтів, що перенесли ВТС-резекцію зі східчастим плевродезом і ПХО з дренуванням плевральної порожнини через 1 годину після операції, та потім його рівномірне відновлення до 5-ї доби. У хворих зі згорнутим гемотораксом було більш глибоке падіння рівня плазміногену через 1 годину після операції і рівномірне, але не остаточне його відновлення до 5-ї доби. Аутогемоплевродез призводив до різкого зниження плазміногену в плевральному ексудаті через 1 годину після операції, та його рівень не виріс до 5-ї доби. Висновки. Зниження плазміногену в плевральному ексудаті стало прямим відображенням виснажуючої дії аутокрові. Аутогемоплевродез є втручанням, що моделює процеси, які відбуваються в плевральній порожнині при згорнутому гемотораксі в більш м’якому варіанті; при ньому відбувається пригнічення лікворного фібринолізу, аналогічне такому при згорнутому гемотораксі.