ДАВНЬОРУСЬКІ КАМЕРНІ ГРОБНИЦІ ТА ЇХ НАСЛІДУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ДНІПРОВСЬКОГО ПРАВОБЕЖЕЖЖЯ: ШЛЯХИ ЕВОЛЮЦІЇ ЕЛІТАРНОГО ПОХОВАЛЬНОГО ОБРЯДУ

Abstract

Статтю присвячено специфічній категорії давньоруських поховальних пам’яток Х–ХІ ст. Вони поєднують у собі риси як елітарних камерних гробниць доби вікінгів, так і рядових християнських захоронень початку ІІ тис. н. е. Запропоновано об’єднати такі поховання під терміном «квазікамери», або «камери-наслідування». Виділено чотири їх типи: 1) камери з гробовищами; 2) наземні камери; 3) «земляні» камери з дерев’яним перекриттям, проте без обкладки стін; 4) «великі могильні ями» без дерев’яних конструкцій. У статті вперше проаналізовано конструктивно-обрядові риси кожного з цих типів, визначено їхні особливості.
 Вочевидь, зведення класичних камерних гробниць на південноруських теренах припинилося разом із початком християнізації. Однак повністю відмовитись від цієї традиції давньоруська еліта змогла не одразу, що дістало відображення у появі камер-наслідувань. Абсолютна більшість із них усередині стаціонарних дерев’яних конструкцій містить рухоме гробовище. Цей факт суперечить основній ідеї класичних камерних гробниць як «будинків померлих2 і свідчить як мінімум про суттєвий вплив християнського віровчення. Поширення квазікамер на території Волині, безперечно, треба пов’язувати з державницькою діяльністю Володимира Святославича, що могла супроводжуватись притоком населення («ліпших мужів») із Середнього Подніпров’я. За складом поховального інвентарю та аналогіями з суміжних територій їх датують у межах кінця Х – першої половини ХІ ст.
 Комплексний аналіз конструктивних особливостей і поховального інвентарю камер-наслідувань не дає змоги однозначно пов’язати їх із представниками давньоруської еліти. В межах цього регіону розглядувані пам’ятки не завжди є прямим продовженням лінії розвитку класичних камерних гробниць, а лише імітують соціально престижні обрядові елементи останніх.