Суспільні та сімейні аспекти діагнозу посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців після повернення з зони бойових дій

Abstract

Актуальність. У зв’язку з викликами сьогодення ПТСР є серйозною проблемою загальної і, особливо, військової психіатрії. Діагноз «ПТСР» є, в першу чергу, етіологічно обумовленим, але також значний вплив, як на розвиток, так і на клінічне оцінювання цього стану, мають такі «немедичні» чинники, як суспільні та сімейно-побутові.
 Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню соціально-психологічних, сімейних та суспільно-громадських чинників, які відіграють роль у формуванні ПТСР та впливають на використання зазначеного діагнозу при огляді посткомбатантів. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний.
 Результати. Згідно з даними північноамериканських авторів, кількість ветеранів, які отримали інвалідність у зв’язку з ПТСР, з 1999 р. по 2004 р. зросла на 79,5%, при тому, що інвалідність з приводу інших захворювань серед них зросла лише на 12,2%. Соціальна політика інвалідності заохочує ветеранів до отримання психіатричних діагнозів, в першу чергу – ПТСР. У суспільстві діагноз «ПТСР» часто використовується для виправдання кримінальної поведінки військовослужбовців та посткомбатантів. Ще одна проблема лежить в тому, що інша частина посткомбатантів, навпаки, приховують симптоми ПТСР, боячись побутової стигматизації «психічно хворого» та зіпсування своєї кар’єри. Крім громадських чинників, які впливають на використання діагнозу «ПТСР», важливими «немедичними» факторами є сімейні аспекти життя посткомбатантів. На розвиток ПТСР та його перехід у проланговану форму негативно впливає відсутність військовослужбовіців вдома більш шести місяців, неможливість дистанційного спілкування з близькими під час участі в бойових діях, відсутність сім’ї, а у одружених, як це не парадоксально, присутність у складі сім’ї дітей.
 Висновки. Внаслідок впливу соціально-асоційованих чинників існують певні частини посткомбатантів, одна з яких схильна до симуляції або агравації симптомів ПТСР, а друга, навпаки, схильна до дисимуляції постстресової психопатологічної симптоматики. Серед сімейних чинників, які слід вважати в якості умовно-патогенних, особливу увагу треба приділяти відсутності можливості спілкування з близькими під час ведення бойових дій, відсутність їх вдома протягом більш шести місяців та присутність в родинах військовослужбовців дітей. Для вдосконалення якості діагностичної та реабілітаційної роботи необхідно найскоріше проведення науково- огрунтованої адаптації сучасних закордонних психологічних тестів, спрямованих на діагностику ПТСР та розробка специфічних вітчизняних методик.