Сучасне лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією в умовах економічного сьогодення: фокус на дієві комбінації вітчизняного виробництва

Abstract

Мета. Відомо, що ефективність препаратів, призначених як монотерапія, або їх комбінації різна. Метою цього дослідження було порівняння ефективності терапії на підставі комбінації високоселективного бета-адреноблокатора бісопрололу та гідрохлортіазиду («Б + ГХТ») із дієвою фіксованою комбінацією вітчизняного виробництва — інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) лізиноприлу та гідрохлортіазиду («Ліз + ГХТ»).Матеріали і методи. У дослідження було включено 59 пацієнтів із помірною та тяжкою артеріальною гіпертензією (АГ) (середній рівень систолічного (САТ)/діастолічного (ДАТ) артеріального тиску (АТ) — 171,3 ± 2,1/98,6 ± 1,3 мм рт.ст.). Усім пацієнтам на початку дослідження та на етапах лікування проводили такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, офісного САТ, ДАТ та частоти серцевих скорочень (ЧСС), добове моніторування АТ (ДМАТ), визначення швидкості поширення пульсової хвилі по артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового (ШППХм) типів, центрального САТ (цСАТ), біохімічне дослідження крові, електрокардіографію. Пацієнтам призначали або фіксовану комбінацію «Ліз + ГХТ» у добовій дозі 40 мг та 25 мг відповідно (n = 32) або нефіксовану комбінацію бісопрололу 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг (n = 27). Якщо рівень АТ через 1 місяць лікування становив понад 140/90 мм рт.ст., то додавали амлодипін 5 мг, дозу якого збільшували до 10 мг при неефективності терапії на 2-му місяці. Через 3 місяці, за необхідності, додавали доксазозин 2–4 мг.Результати. Відбулося достовірно однакове зниження офісних рівнів САТ/ДАТ як у групі «Ліз + ГХТ», так і в групі «Б + ГХТ» (44,5 ± 1,9/19,0 ± 2,1 мм рт.ст. та 42,4 ± 2,1/18,8 ± 2,5 мм рт.ст. у кожній групі відповідно, Р = НД для різниці між групами). Кількість пацієнтів, які досягли цільового АТ, становила 31,2; 53,1; 84,4 і 93,8 % у групі «Ліз + ГХТ» та 22,2; 48,1; 85,2 і 92,6 % — у групі «Б + ГХТ» на 1, 2, 3 та 6-му місяці відповідно. Показники 24САТ/24ДАТ у групі «Ліз + ГХТ» знизилися на 19,0 ± 3,3/19,3 ± 2,8 мм рт.ст., у групі «Б + ГХТ» — на 24,1 ± 1,8/16,9 ± 1,2 мм рт.ст. Крім того, ми спостерігали достовірне зниження середньодобової ЧСС у цій групі. Зниження цСАТ у групі «Ліз + ГХТ» було достовірно більшим, ніж у групі комбінації бісопрололу та гідрохлортіазиду (25,9 ± 2,9 мм рт.ст. проти 15,4 ± ± 2,9 мм рт.ст. відповідно; Р < 0,05 для різниці ступеня зниження цСАТ між групами). У групі «Б + ГХТ» відбулося достовірне збільшення індексу аугментації (від 19,7 ± 1,7 % до 24,6 ± 1,5 %; Р < 0,05), у групі «Ліз + ГХТ» індекс достовірно не змінився. Достовірної динаміки ШППХе та ШППХм в жодній групі не спостерігалося. У групі «Ліз + ГХТ» ШППХе знизилася на 1,2 ± 0,08 м/с, у групі «Б + ГХТ» — на 0,63 ± 0,09 м/с, різниця між групами була достовірною (Р < 0,001). Спостерігалося достовірне зниження рівня креатиніну на 6-му місяці лікування у групі «Ліз + ГХТ» (від 88,9 ± 3,7 мкмоль/л до 74,7 ± 3,8 мкмоль/л; Р < 0,05), у той час як на фоні застосування комбінації бісопрололу та гідрохлортіазиду цей показник знизився від 88,6 ± 3,2 мкмоль/л до 83,3 ± 2,5 мкмоль/л (Р = НД). Висновки. Незважаючи на майже еквівалентне зниження рівня брахіального АТ за результатами як офісного вимірювання, так і добового моніторування, терапія на основі комбінації «Ліз + ГХТ» достовірно краще впливала на зниження цСАТ. Крім того, лише у цій групі ми спостерігали достовірне зниження концентрації креатиніну сироватки наприкінці дослідження.