Базові основи та принципи керованої інфузійної терапії у хворих із невідкладною хірургічною патологією органів черевної порожнини

Abstract

За останні п’ятнадцять років кількість ургентних лапаратомій становила 36–58 % з летальністю 30–80 %. Однією з головних причин такої високої смертності є гіповолемія, що формує гемодинамічні порушення, тканинну гіпоксію і розвиток поліорганної недостатності. Основним методом її лікування є поповнен­ня дефіциту об’єму циркулюючої крові. Препаратами вибору вважаються кристалоїди. Прогнозування ефектів кристалоїдних розчинів легко провести за допомогою фізико-хімічної моделі кислотно-лужної рівноваги Стюарта. Згідно теорії, характеристиками збалансованого кристалоїдного розчину є: SIDinf = 24 мEqL–1; відповідність вмісту електролітів до їх концентрації в плазмі; наявність у складі органічних іонів, що запобігають підвищенню концентрації Cl– в інфузійному розчині і є донаторами резервної лужності. Виходячи з цього ми виділяємо серед кристалоїдних розчинів незбалансовані (0,9% розчин NaCl); частково збалансовані (розчини Рінгера лактат і Хартмана); повністю збалансовані розчини (плазмаліт, плазмаліт А, стерофундін, стерофундін ISO). Використання незбалансованих розчинів небезпечно у зв’язку з розвитком гіперхлоремічного ацидозу. Використання частково збалансованих кристалоїдних розчинів може формувати або посилювати лактатацидоз в умовах тканинної гіпоксії і/або дисфункції печінки. Інфузія збалансованих розчинів дозволяє швидко коригувати метаболічний ацидоз.