Клініко-неврологічні особливості пацієнтів у вегетативному статусі після тяжкої черепно-мозкової травми під час відновного лікування та реабілітації

Abstract

В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220 хворих із посткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ). Основна увага приділяється актуальній і досі темі — групі синдромів тривалого пригнічення свідомості після тяжкої ЧМТ, а саме найскладнішому з них — вегетативному статусу (ВС), в якому хворі заходять на реабілітаційне лікування та проходять реабілітаційний маршрут. Розкриваються клініко-неврологічні особливості вегетативного статусу пацієнтів, які мали ключове значення на реабілітаційному маршруті, з одного боку, для з’ясування ефективності лікування, а з іншого — для прогнозування переходу на вищі стадії посткоматозної свідомості. В дослідженні акцентується на тому, що кореляційного зв’язку між змінами в неврологічному статусі, особливо у рефлекторній, руховій, чутливій сферах, та тривалістю перебування в даній стадії посткоматозного порушення свідомості, а тим більше виходом на вищі рівні відновленої свідомості не встановлено. Зазначається, що шкала/класифікація Т.А. Доброхотової найкраще описувала даний рівень посткоматозного розладу свідомості, оскільки на основі рушійної ознаки чітко відділяла дану стадію від коми та інших стадій посткоматозного відновлення свідомості. На основі отриманих даних робиться висновок про відсутність специфічної неврологічної вогнищевої симптоматики, а клініко-неврологічна картина характеризується виключно топіко-функціональними особливостями первинно уражених структур головного мозку на сегментарному та надсегментарному рівнях. Єдиними факторами, з якими виявлено стійкий прямолінійний кореляційних зв’язок прогнозу виходу з ВС на вищі рівні посткоматозної свідомості, були варіант клінічної форми тяжкої ЧМТ та глибина коми, що передувала ВС. Саме хворі з комою ІІІ, спричиненою ДАП в результаті ДТП, так і не вийшли з ВС в межах року після тяжкої ЧМТ. Майже кожний третій пацієнт відновився лише до стану мінімальної свідомості, в якій залишався надалі. Відмінна неврологічна картина, яка по осьовим ознакам виявлялася в динаміці відновлення свідомості, свідчила лише за початок нового етапу/стадії відновлення та викривала активні зони інтересу/цілі для можливого/необхідного лікувального (реабілітаційного) впливу з метою покращення загального стану пацієнта, якості його життя і через поки невідомі механізми (можливо, активізований чи доповнений саногенез) сприяння швидшому переходу до максимально вищого рівня свідомості.