Динаміка сироваткових пепсиногенів на тлі прийому подвійних стандартних доз омепразолу у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та функціональні шлункові диспепсії

Abstract

У літературі повідомлялося, що концентрації сироваткових пепсиногенів наростають під час прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП). Однак величина цих змін остаточно не оцінена. Метою даного дослідження було вивчення змін рівнів пепсиногену I (ПГ-1) і пепсиногену II (ПГ-2) на тлі терапії омепразолом, що приймали перед сніданком у подвійній стандартній дозі (40 мг). Режим призначення ІПП повністю відповідає звичайному ІПП-тесту. Було дві групи хворих: 1-ша (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) — 10 жінок і 9 чоловіків, середній вік (52,37 ± 3,25) року; 2-га (функціональна диспепсія) — 11 жінок і 8 чоловіків, середній вік (48,37 ± 3,56) року. Було з’ясовано, що в 1-й групі рівень ПГ-1 збільшувався з (141,90 ± 7,99) мкг/л до (177,61 ± 7,81) мкг/л, у 2-й групі — із (115,02 ± 10,16) мкг/л до (152,37 ± 12,33) мкг/л (р < 0,05). Рівень ПГ-2 змінювався аналогічно. У 1-й групі рівень ПГ-2 підвищувався з (21,65 ± 3,13) мкг/л до (32,64 ± 3,42) мкг/л, у 2-й групі — із (14,84 ± 1,64) мкг/л до (23,55 ± 2,37) мкг/л (р < 0,05). У 6 випадках абсолютне збільшення ПГ-1 (ΔПГ-1) не сягало порогового значення 7,0 мкг/л, визначеного нами як рівень недостатньої ацидоінгібіції. Двоє з цих пацієнтів мали атрофічний гастрит (ПГ-1 < 50 мкг/л, співвідношення ПГ-I/ПГ-II < 3,0), у решти 4 пацієнтів не було атрофічного гастриту, але в половині випадків вони не реагували адекватно на прийом ІПП. Виявлена вірогідна кореляція між підвищенням рівня ПГ-1 і зникненням рефлюксних скарг, оцінених за динамікою RS-кластера опитувальника GSRS.