Ефективність та переносимість ранньої комбінованої ліпідознижувальної терапії симвастатином і фенофібратом порівняно із симвастатином у пацієнтів з гострим коронарним синдромом у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу й гіпертригліцеридемією

Abstract

Мета роботи – оцінити ефективність та безпечність ранньої комбінованої ліпідознижувальної терапії симвастатином і фенофібратом порівняно із симвастатином у пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу й гіпертригліцеридемією (ГТГ), які переносять гострий коронарний синдром (ГКС).Матеріали і методи. Пацієнти (n=60) із ЦД 2-го типу та ГТГ були рандомізовано розподілені протягом 5–21-ї доби від початку будь-якої форми ГКС для отримання комбінації симвастатину 40 мг і фенофібрату 145 мг щодня, або тільки симвастатину 40 мг щодня протягом 12 міс. Через 3 і 12 міс після рандомізації оцінювали динаміку рівнів загального холестерину (ЗХС), холестерину ліпопротеїнів низької (ХС ЛПНЩ), високої (ХС ЛПВЩ) і невисокої (ХС неЛПВЩ) щільності, тригліцеридів (ТГ), визначали частку пацієнтів, в яких були досягнуті та утримувалися цільові рівні ліпідів відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів 2011 р., зміни рівнів аполіпопротеїнів А1 (аpoA1) і В (аpoB), ліпопротеїну (а) – ЛП(а), відношення ароB/аpoA1. Досліджували рівні глікованого гемоглобіну, сечової кислоти і загальні параметри безпечності лікування (АЛТ/АСТ, креатинін, швидкість клубочкової фільтрації).Результати та обговорення. Протягом дослідження не виявлено статистично значущої різниці між групами щодо динаміки рівнів ЗХС та ХС ЛПНЩ. Зафіксовано статистично значуще стійке зниження вмісту ХС неЛПВЩ до 2,88 (2,41–3,38) ммоль/л у разі комбінованої терапії (р=0,042) проти очевидної тенденції його збільшення до 3,46 (2,87–4,44) ммоль/л у групі прийому тільки статину через 12 міс лікування зі значущою різницею між групами (р=0,047). Спостерігали постійний значний ступінь зниження рівня ТГ у групі комбінованого лікування, як через 3 міс (р=0,037), так і через 12 міс (р=0,007) зі значною різницею між групами (р=0,035 і р=0,03 відповідно). У групі комбінованої терапії підвищився рівень аpoA1 до 1,45 (1,29–1,62) г/л (р<0,00001 порівняно з початковим), знизилися рівень аpoB до 0,87 (0,71–0,97) г/л (р>0,05) і відношення аpoB/аpoA1 до 0,57 (0,51–0,74) (р=0,0005 порівняно з початковим). У групі монотерапії статином відзначено початкове помірне підвищення рівня аpoA1, який через 3 міс лікування помітно знизився до 1,32 (1,18–1,43) г/л (р=0,02 порівняно з початковими даними), підвищення рівня аpoB до 0,97 (0,77–1,14) г/л разом із відношенням аpoB/аpoА1, що досягло 0,74 (0,56–0,87) з міжгруповою відмінністю відношення аpoB/аpoА1 (р=0,047) наприкінці дослідження. У разі комбінованої терапії рівень ЛП(а) порівняно з початковим знижувався протягом усього дослідження: через 3 міс (р=0,0004) та 12 міс (р=0,005), на відміну від зростання цього показника в групі монотерапії (р>0,05). Комбіноване лікування з фенофібратом привело до значного зниження рівня сечової кислоти через 3 міс (р<0,0001 порівняно з базовим значенням), і цей рівень утримувався весь період дослідження (р=0,002) без будь-яких змін у контрольній групі. Комбінована терапія була пов’язана з невеликим, але значущим (р=0,0006) зниженням функції нирок під час дослідження, чого не спостерігалося в групі статинотерапії, але без припинення лікування та потреби в нефрозамісній терапії.Висновки. Комбінована терапія симвастатином і фенофібратом у хворих на ЦД 2-го типу із ГТГ, ініційована в ранні терміни після ГКС, протягом одного року є безпечною та ефективною для корекції атерогенної дисліпідемії, нормалізує метаболізм аполіпопротеїнів та знижує рівні ЛП(а) і сечової кислоти на відміну від монотерапії симвастатином.