Презентована наукова розвідка здійснює всебічне висвітлення творчо-професійної діяльності одного з найяскравіших колективів Житомирщини, представників академічної домрової, балалаєчної і баянної фахової передвищої музичної освіти та філармонійного виконавського мистецтва – тріо народних інструментів «Болеро». Під час актуалізованого діяльнісного дослідження встановлено, що тріо народних інструментів «Болеро» вважається спадкоємним правонаступником ансамблю народних інструментів «Фантазія». Ураховуючи факт педагогічної діяльності учасників тріо «Болеро» в закладі фахової передвищої музичної освіти як першоджерела їх основної роботи, перша частина дослідження відображає їх індивідуально-особистісні досягнення й перемоги у виконавському та педагогічному аспектах. Творчо-професійний образ Валентини Нагірняк розкривається втіленням продуктивно-результативної педагогічної роботи в Житомирському музичному фаховому коледжі імені В. С. Косенка в аспекті становлення власної домрової школи, яка представлена кількісно-якісним показником учнів-лауреатів із довершеним здобуттям вищої освіти в Національній музичній академії України. Постать творчо-мистецької особистості заслуженого артиста України Леоніда Виговського представлена палким захопленням до сольного та ансамблевого виконавського мистецтва; активною педагогічною діяльністю у двох закладах фахової передвищої музичної освіти: Житомирському культурно-освітньому училищі й Житомирському музичному училищі імені В. С. Косенка; діяльністю адміністративного менеджменту з виховної роботи та провідного фахівця закладів мистецтв при Управлінні культури Житомирської обласної державної адміністрації. Неперевершене обдарування народного артиста України Віктора Губанова усвідомлюється в контексті сольно-виконавських здобутків на світовому рівні; авторського методичного підходу в навчанні студентів; численних учнівських перемог на виконавських конкурсах різних формацій; виховання послідовників-наслідувачів, які здобули вищу академічну музичну освіту в провідних навчальних закладах України і Європи; композиторської творчості відображеної нотними виданнями баяніста. Колективний аспект дослідження творчо-професійної діяльності тріо народних інструментів «Болеро» розкриває музично-естетичні репертуарні вподобання ансамблістів; зазначає на практичному досвіді перекладення й аранжування музичних творів учасниками ансамблю, втіленому в нотних виданнях; установлює аналогію-подібність п’єси Н. Шульмана й назви тріо народних інструментів мовною категорією «Болеро»; висвітлює різноманітні комунікації концертної діяльності житомирського колективу; зазначає на феноменальній перемозі музикантів в італійському міжнародному конкурсі ще на початковому етапі функціонування житомирського ансамблю. У висновках дослідження авторка диференційно окреслює творчо-колективний та професійно-індивідуальний аспекти діяльності учасників тріо народних інструментів «Болеро» та визначає значний інтегративний внесок Валентини Нагірняк, Леоніда Виговського й Віктора Губанова в професійне музичне мистецтво України.

У статті авторами проаналізовано дефініції «м’яких навичок» (soft skills), визначено, що професійна майстерність викладача виявляється не лише в передаванні технічних знань і вмінь, а й у створенні сприятливого освітнього середовища, де здобувачі можуть розвивати свої особистісні якості. У процесі дослідження застосовано всебічний підхід, який передбачав: глибокий аналіз психолого-педагогічної літератури – вивчення наукових праць, статей та інших джерел інформації з досліджуваної теми; аналітичну роботу з джерелами інформації (синтез та систематизація здобутих знань, чітке формулювання ключових понять та аспектів теми); інтегральний підхід, який забезпечує цілісність і синергію взаємодії елементів дослідження. Зазначено, що сучасна хореографічна освіта, окрім формування технічних навичок і знань з історії та теорії танцю, дедалі більше уваги приділяє розвитку так званих м’яких навичок (soft skills). Ці навички хоч і не пов’язані безпосередньо з танцювальною технікою, однак відіграють вирішальну роль у професійній успішності хореографа, артиста балету, педагога-хореографа та інших фахівців цієї сфери. Установлено, що основними аспектами розвитку м’яких навичок у хореографічній освіті є комунікація та емоційний інтелект, робота в команді, креативність та адаптивність, уміння керувати часом (таймменеджмент), критичне мислення й розв’язання проблем, самоменеджмент і відповідальність, стресостійкість. Викладач у хореографічній освіті виконує багатогранну роль, виступаючи як ментор, наставник та взірець для наслідування. Він демонструє ефективні стратегії комунікації, лідерські якості, уміння працювати в команді та застосовувати творчий підхід до виконання завдань. Викладач стимулює здобувачів до активної участі в різноманітних проєктах, підтримує їхню ініціативу, забезпечує конструктивний зворотний зв’язок, сприяє розвитку навичок саморефлексії та допомагає інтегрувати набуті м’які навички в практичну діяльність, готуючи їх до успішної професійної кар’єри в мінливому світі хореографічного мистецтва.

У статті позначено основні проблеми, які варто розв’язувати педагогу академічного вокалу, визначаючи зміст, вибираючи форми й методи роботи в умовах дистанційного навчання з учнями закладів вищої освіти. У цьому ракурсі розглядаються: специфіка виконавської та педагогічної діяльності в класі академічного вокалу; процеси утворення умовно-рефлекторних зв’язків та м’язово-слухових стереотипів; особливості слухових відчуттів співака в процесі інтонування; значення вокального слуху, візуального та емоційного контакту учнів та педагога для результативності занять; основні складники контролю співацької діяльності У сфері уваги автора – професійні ризики, пов’язані з використанням електронних передавальних пристроїв у навчально-освітньому процесі в класі сольного співу. На підставі аналізу власної практичної діяльності з навчання вокалу надано рекомендації щодо визначення напрямів та вибору ефективних методів роботи в умовах дистанційної форми занять, доступних для цього контингенту учнів. Наводяться теоретичні положення, які можуть стати методологічними орієнтирами під час розроблення програм навчальних курсів з дистанційної форми навчання. Стаття також висвітлює труднощі, з якими стикаються викладачі під час організації дистанційних занять: від технічних проблем до психологічних аспектів взаємодії в онлайн-форматі. Окремо підкреслено важливість створення комфортної та мотиваційної навчальної атмосфери в умовах віддаленого навчання. Крім того, автор пропонує нові методи й підходи для збереження музичної та емоційної виразності в онлайн-виконанні, як-от використання онлайн-репетицій, технічних вправ через відеоконференції та інтерактивних платформ для спільного виконання музичних творів. У статті наведено приклади успішних практик дистанційного навчання сольного співу, розкриваючи ефективні стратегії для організації таких занять, які дають змогу підтримувати та розвивати вокальні здібності учнів. Автор акцентує увагу на важливості інноваційного підходу до методики викладання, що передбачає використання цифрових інструментів, здатних зберігати навчальну мотивацію студентів та стимулювати їх до саморозвитку в умовах нових освітніх реалій.

Дослідження представляє аналіз подій соціокультурологічного характеру, які зафіксовані в публікаціях Нестора Нижанківського. Дописи виходили друком під дволітерним криптонімом Н. Н. на сторінках часопису «Діло» впродовж 1927–1936 років. На основі аналізу тематико-змістового наповнення пресових матеріалів, фахових оцінок виступів як окремих артистів, так і мистецьких колективів доведено, що їх автором є композитор, піаніст-концертмейстер, педагог, музичний критик Нестор Нижанківський. Опрацьовано маловідомі публікації митця, у яких висвітлювалися культурно-освітні події в духовній столиці Східної Галичини Львові та регіонах. Розглянуто фактологічне, ціннісне значення художньо-духовного контенту дописів львівського музичного критика, у яких зафіксовано події оперно-театрального життя, імпрези-вшанування видатних діячів української культури: Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської. Схарактеризовано творчі досягнення артистичної персоналістики крізь призму критичної оцінки Нестора Нижанківського. Автор фахово аналізує їх репертуарний рівень та виконавську майстерність й обґрунтовує високий професійний щабель проведення артакцій у тогочасному суспільно-громадському середовищі. Соціокультурологічну подієвість Східної Галичини Нестор Нижанківський представляє, застосовуючи різні публіцистичні жанри, зокрема замітку, репортаж, рецензію. Власне, крізь ці журналістські різновиди здійснювалася дієва комунікація з мистецьким простором. Порушені питання національного та культурологічного характеру впливали на формування естетичних смаків, усвідомлення значущості української культури в період бездержав’я. Констатовано, що пресові матеріали під криптонімом Н. Н., які належать Нестору Нижанківському, доповнюють публіцистичний доробок музичного критика і є вартісним джерелознавчим матеріалом для осмислення культуротворчих процесів у Східній Галичині початку ХХ століття.

У статті розглядається трансформація сучасної української опери в контексті її еволюції від класичних жанрових форм до сучасних експериментальних утілень. Мета роботи – виявити та проаналізувати унікальні жанрових-стильові концепції української опери ХХІ століття, а також визначити типологічні особливості кожного оперного жанру. Методологія дослідження основана на поєднанні жанрово-стильового методу, що зумовлює аналіз вибраних творів з метою визначення загальних тенденцій розвитку сучасної української опери та компаративного методу, що дає змогу порівнювати твори одного жанру з метою узагальнення його типологічних рис. Уперше в українському музикознавстві проведено комплексне дослідження жанрового різноманіття української опери ХХІ століття, яке дало змогу виявити нові тенденції та напрями розвитку, а також визначити місце української опери в контексті світової музичної культури. Систематизовано видатні сучасні українські опери відповідно до жанрово-стильових особливостей. У системі координат академічної опери впорядковано оперні твори відповідно до сюжетного складника: історичні опери, фантастичні та казкові твори, опери з містичними сюжетами, ліричні та лірико-побутові опери. Визначено спільні риси для жанрів мюзиклу та рок-опери як невід’ємного складника музично-театральної реальності українського мистецтва сучасності. Досліджено характерні риси інноваційної опери, як-от: імпровізаційність, універсальність перформерів, тісний зв’язок з візуальним складником, використання електронної музики та «препарованих» інструментів. Окреслено етапи розвитку й типологічні риси сучасного жанру опери для дітей в Україні. Зроблено висновок, що активні експерименти із жанрами, поєднання традиційної української музики з елементами інших культур, використання сучасних технологій свідчать про динамічний розвиток української опери. Опера стає не лише мистецьким явищем, а й важливим інструментом національної ідентифікації та формування громадянської свідомості.

Статтю присвячено вивченню особливостей музичних творів М. Сільванського, написаних для дітей і спрямованих на їхній естетичний та музичний розвиток. Мета статті – проаналізувати виконавські, жанрово-стильові, концепційні аспекти фортепіанного циклу «24 п’єси для фортепіано» М. Сільванського. Завдання дослідження стосуються вивчення спільних рис творів циклу «24 п’єси для фортепіано», опису їх образності та музичних характеристик, а також пояснення особливостей використання в освітньому процесі. Для досягнення наукової мети використано методи музично-текстуального, жанрового та герменевтичного аналізу. У статті доведено, що фортепіанний цикл «24 п’єси для фортепіано» М. Сільванського є одним зі знакових творів, написаних для дітей старшого віку. Проаналізовано класико-романтичні риси п’єс, що становлять їх стилістику. Також вивчено жанровий зміст, який репрезентує образний світ дитинства. Доведено, що цикл охоплює всі тональності, водночас у творах використано народні мотиви. З’ясовано, що важливою характеристикою циклу є його дитиноцентричність. Проаналізовано темп та техніку виконання п’єс М. Сільванського юними музикантами. У статті вказано, що М. Сільванський приділяв особливу увагу створенню матеріалу, спрямованого на розвиток музикальних здібностей здобувачів музичної освіти й формування їхнього естетичного сприйняття та художнього смаку. Зазначено, що цикл створено з урахуванням вікових можливостей дітей, що робить його одним із найпопулярніших матеріалів у фортепіанній педагогіці. Розкрито, що в композиції враховано специфіку дитячого виконавства, а твори сприяють розвитку музичного мислення учнів. Особливу увагу приділено вивченню труднощів, які можуть постати перед здобувачами музичної освіти під час гри на фортепіано.

У дослідженні вивчається роль інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) в активізації метакогнітивного пізнання в художній діяльності, з особливим акцентом на музичному виконавстві та хореографії. Метакогнітивне пізнання, що визначається як усвідомлення й регулювання своїх когнітивних процесів, відіграє важливу роль у зазначених видах діяльності, оскільки сприяє саморегуляції, рефлексії та творчості. Обґрунтовано доцільність використання задля виконання завдань дослідження низки наукових підходів. Зокрема, міждисциплінарний підхід, який об’єднує ідеї з психології, мистецтвознавства та мистецької педагогіки, задля вивчення феномену метапізнання в контексті мистецької діяльності. Системно-функціональний підхід використовують для аналізу взаємозв’язків між різними елементами всередині мистецьких систем, включно з художніми методами й технологіями, які сприяють метакогнітивному розвитку. Компетентнісний підхід дав змогу виявити конкретні уміння, пов’язані з метакогнітивним пізнанням, тоді як опора на технологічний підхід сприяла визначенню ІКТ-інструментів, які сприяють активізації метакогнітивно-пізнавальних процесів для виконання художніх завдань. Проведене дослідження дало змогу вивчити феноменологію метапізнання в художньо-перформативній діяльності, визначити, що воно охоплює три основні виміри: декларативний, процедурний та умовний, і виконує функції поліпшення якості самоаналізу, саморегуляції, а також аналітично-творчих процесів у мистецькій діяльності. Уточнено, шо метакогнітивні процеси мають циклічну природу, адже містять аналіз, міркування, виконання, оцінювання, корекцію та повторення, які є взаємопов’язаними та суттєво важливими для художнього самовираження. Опора на обґрунтовану методологію дала змогу дослідити, як ІКТ можуть активізувати метакогнітивне пізнання, надаючи інструменти для планування, контролю та оцінювання мистецької діяльності. Результати показали, що відповідним потенціалом володіють інструктивні відео, онлайн-курси, цифрові звукові робочі станції, інтерактивні симулятори концертних виступів, відео– та звукозаписувальні інструменти, колаборативні платформи, технології віртуальної реальності (VR), технологія захоплення руху, платформи штучного інтелекту (AI). Перспективою подальших досліджень визначено вивчення потенціалу конкретних технологій щодо активізації метакогнітивного пізнання в різних видах художньо-перформативної діяльності музикантів і хореографів.

Статтю присвячено висвітленню ролі емоційного інтелекту як складника soft skills. Зокрема, у статті схарактеризовано та проаналізовано стан розробленості окресленої проблеми в психолого-педагогічній, науковій та практичній діяльності закладів вищої освіти. Висвітлено й узагальнено досвід вітчизняних та світових учених у галузі психології і педагогіки щодо історії виникнення та розвитку soft skills, зокрема емоційного інтелекту. Досліджено поняття психологічної сутності феномену «емоційний інтелект». У статті розкрито специфіку діяльності сучасного вчителя музичного мистецтва в нинішніх військово-політичних умовах та євроінтеграційних процесах. Схарактеризовано форми й методи роботи під час диригентсько-хорової підготовки (групових та індивідуальних занять), що сприяють формуванню емоційного інтелекту як soft skills здобувачів вищої освіти. Досліджено поняття емоційного інтелекту, розуміння його суті та використання педагогічних прийомів щодо його розвитку, наголошено на вагомості його значення в процесі підготовки сучасного вчителя музичного мистецтва. Відмічено, що здобувачі освіти, які невпинно працюють над розвитком емоційного інтелекту, мають емоційну стійкість, упевненість у собі, емоційну самосвідомість, уміння керувати емоціями, оптимізм, ініціативність, що сприяють професійному зростанню та стають основним інструментом успішності сучасного вчителя. Зазначено, що процес комплексного впровадження формування емоційного інтелекту та інших навичок soft skills у закладах вищої освіти доволі складний і відбувається під час вивчення певних дисциплін, переважно індивідуальних, що ускладнює розв’язання окресленої проблеми. Зроблено висновки, що емоційний інтелект (як soft skills) повинен розглядатися як один із ключових аспектів професіоналізму вчителя музичного мистецтва сучасних закладів освіти.

У статті авторами проаналізовано поняття «навички» та «компетентності». Зазначено, що сучасна епоха характеризується стрімким розвитком цифрових технологій, що радикально змінюють усі сфери людської діяльності, зокрема й освітню. Музична освіта, будучи невід’ємною частиною культурного надбання, не може залишатися осторонь цих процесів. Саме тому актуальним завданням є адаптація традиційних методів навчання до умов цифрового середовища та впровадження інноваційних підходів, які забезпечать ефективну підготовку конкурентоспроможних фахівців у галузі музичного мистецтва. Для досягнення поставленої мети здійснено ґрунтовний аналіз широкого кола психолого-педагогічних джерел. Він охоплював не лише констатацію наявних фактів, а і їх інтерпретацію, порівняння різних поглядів та виявлення закономірностей. Результатом цієї аналітичної роботи стало чітке формулювання ключових понять та визначення основних напрямів дослідження. У процесі дослідження встановлено, що в умовах цифрової ери музична освіта повинна забезпечити формування в здобувачів комплексу необхідних компетенцій, що містять технологічну, комунікаційну, підприємницьку, креативну компетентності. Інноваційні методи викладання в музичній освіті нерозривно пов’язані з потребою безперервного професійного розвитку педагогів та викладачів музичного мистецтва, вимагаючи від них не лише глибоких знань традиційних методик, а й готовності експериментувати із сучасними технологіями, цифровими інструментами, інтерактивними платформами та новими педагогічними підходами Установлено hard skills та soft skills у музичній освіті та зазначено, що вони охоплюють широкий спектр професійних і м’яких навичок, як-от комунікативні, креативність, здатність до імпровізації, лідерські якості, уміння керувати часом і таймменеджмент, адаптивність до змін та здатність навчатися протягом життя.

У фокусі уваги – специфіка взаємодії кларнета й струнних в оркестровій музиці кінця XVIII століття. У статті описано аналіз різних типів діалогу: контрасні діалоги, питання-відповідь, паралельне звучання, імітаційні діалоги, гармонійно доповнювальні. Розглянуто, як ці прийоми використовували для створення драматичного напруження, посилення емоційного впливу та збагачення оркестрової фактури. На прикладах концертів для кларнета Моцарта, Стаміца, симфоній Йозефа Гайдна, Антоніо Россетті та опер Антоніо Сальєрі досліджується роль кларнета як інструмента, здатного зливатися з оркестром і взаємодіяти зі струнними, утворюючи виразні та гармонійні звукові ефекти. Кларнет взаємодіє зі струнними не лише як акомпанувальний або сольний інструмент, а як рівноправний учасник оркестрової тканини, збагачуючи загальну текстуру та додаючи глибини музичному змісту. Показано, що тембровий контраст між кларнетом і струнними слугував ефективним засобом передавання емоцій і психологічних станів, а гармонійно взаємодоповнювальний діалог сприяв довершеності музичної драматургії. Стаття демонструє, як розширення оркестрового складу сприяло формуванню діалогічних форм між групами інструментів, і відкриває нові перспективи для дослідження еволюції кларнета в оркестровій музиці. Автор підкреслює, що введення кларнета в оркестрову практику наприкінці XVIII століття стало важливим кроком у розвитку музичного мистецтва й заклало основи романтичної оркестрової мови. Особливий акцент зроблено на естетичних і стилістичних новаціях, що визначили значення кларнета в контексті класичної оркестрової традиції. Зокрема, аналіз ролі кларнета у взаємодії з іншими оркестровими групами дає змогу глибше зрозуміти еволюцію інструментальної музики XVIII століття.