Стилістичні оcобливості головних етапів творчості Тадеуша Кантора

Abstract

Listen

Translate article

Стаття присвячена висвітленню та аналізу стилістичних особливостей головних етапів творчості видатного польського митця ХХ століття Тадеуша Кантора. Розглянуто його життєвий і творчий шлях, головні чинники, що формували естетико-художні пріоритети на кожному з етапів, основні сценічні твори й теоретичні напрацювання, що стали своєрідними маніфестами та сформували стилістичні особливості режисерських експериментів Т. Кантора. Мета дослідження полягає в поглибленому аналізі творчості одного з найбільш відомих європейських режисерів-експериментаторів ХХ століття Тадеуша Кантора. Методологія дослідження спирається на метод біографічної реконструкції, елементи структурно-аналітичного та жанрово-стильового аналізу. Наукова новизна полягає у введенні в обіг українського театрознавства більш широкої інформації та поглибленого аналізу творчих методів режисерської діяльності Т. Кантора. Висновки. Аналіз стилістичних особливостей головних етапів творчості польського митця засвідчив надзвичайно цікавий підхід Т. Кантора до сценічного втілення драматургічних творів і літературних текстів. Відмовляючись від традиційного прочитання першоджерел, режисер запропонував принципово нове естетичне визначення та художнє наповнення сценічного простору. За його концептуальним баченням, предмети у виставах не тільки слугували елементами оформлення та виконували допоміжні функції, а й, існуючи поруч з акторами, відігравали окремі ролі. Такий підхід був особливо притаманним першим трьом етапам режисерської діяльності Т. Кантора, про що в статті засвідчує аналіз вистав цього періоду. Наголошено, що надалі надзвичайно важливу роль у спектаклях відігравала уява режисера, який зазвичай спирався на особисті спогади. Окремо зазначено про «Театр смерті» – цикл, що складався з п’яти вистав, які зробили польського митця і театр «Cricot-2» відомими на весь світ. Це вистави: «Померлий клас» (1975), «Вельополе, Вельополе» (1980), «Хай згинуть артисти» (1985), «Я сюди вже ніколи не повернуся» (1988) і «Сьогодні мій день нарождення» (1991). Вельми важливим було й те, що цей цикл отримав теоретичне обґрунтування. Підсумовуючи певний період творчих пошуків, режисер видав маніфест під тією ж назвою – «Театр смерті». Ідеї Т. Кантора, викладені й обґрунтовані в цьому маніфесті, а також ті положення, що становлять основу його книги «Міланські уроки» (Lekcje mediolańskie, 1991), можуть сприяти не тільки розумінню естетико-художніх принципів польського митця, а й розширенню можливостей і засобів виразності національної режисури.