ПОЛІФОНІЯ У ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ Ф. ШОПЕНА: ПРОЯВИ ЕСТЕТИКИ РОМАНТИЗМУ ТА РИСИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ

Abstract

Досліджено прояви поліфонії у фортепіанних творах видатного польського композитора-романтика Фредеріка Шопена. Зазначено, що вони є надзвичайно далекими від зразкових для інструментальної поліфонії барокових стандартів, що вони зазнали індивідуального трактування, багато в чому відмінного від ренесансного і барокового розуміння. Разом із тим, вони повною мірою відображають специфіку романтичної поліфонії, сутність поліфонічного мислення композиторів-романтиків. У наукових публікаціях феномен поліфонії Ф. Шопена висвітлено недостатньо, тому це питання потребує більшої уваги. Метою дослідження є вивчення особливостей поліфонії Ф. Шопена у контексті музичного мистецтва доби романтизму. Методологія дослідження ґрунтується на аналітичному методі, який належить до сфери гуманітарних знань і дає підстави визначити специфічні особливості проявів поліфонії у фактурі фортепіанних творів Ф. Шопена. Для узагальнення відомостей щодо шопенівської поліфонії застосовано системний метод, якому властиві пошуки взаємозв’язків і взаємодії окремих компонентів у рамках цілого. Наукова новизна основних положень статті полягає у визначенні проявів естетики романтизму та рис індивідуального стилю в шопенівській поліфонії. Висновки. У фортепіанній спадщині Ф. Шопена поліфонії в широкому розумінні цього терміну надається дуже велике значення, незважаючи на те, що композитор майже не використовував її традиційні форми. Відмітними рисами індивідуального фортепіанного стилю митця є поліфонічна повнота шопенівського багатоголосся, збагачення поліфонічними засобами гомофонної фактури і музичного розвитку у творах гомофонних жанрів. Творчо перероблена техніка класичної поліфонії знаходить у музиці Ф. Шопена новаторське тлумачення у контексті нових художніх завдань, які постали перед митцями у добу музичного романтизму.