Досвід використання доступу Роттінгера (Мюнхен) в ендопротезуванні кульшового суглоба

Abstract

В Україні щорічно потребують ендопротезування 25–40 тисяч хворих та травмованих. На жаль, поки що рік у рік в нашій країні виконується в 10 разів менше прогнозованої кількості ендопротезувань суглобів. Проблема ендопротезування кульшового суглоба на сьогодні є дуже актуальною у зв’язку з потребою виконання цього оперативного втручання в людей похилого віку внаслідок переломів шийки стегнової кістки, остеоартрозів та багатьох інших причин. Важливу роль у сучасній артропластиці кульшового суглоба відіграє оперативна техніка, а саме використання малоінвазивних технік та малотравматичних маніпуляцій. У зв’язку з початком розвитку малоінвазивних технологій в ортопедії та підвищеними потребами з боку пацієнтів у післяопераційному періоді великою необхідністю стала розробка новітніх малоінвазивних доступів для вирішення поставлених завдань на противагу існуючим традиційним технікам. Мета роботи — проаналізувати переваги та недоліки міні-інвазивного доступу за методом Роттінгера при тотальному ендопротезуванні кульшового суглоба шляхом ретроспективного дослідження даної категорії пацієнтів. Матеріали та методи. Дослідження проводилося на базі травматолого-ортопедичного відділення комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м. Львова. Проведено аналіз 47 пацієнтів, оперованих за традиційним методом (Хардінга), — контрольна група (20 хворих з остеоартритом, 27 — із переломом шийки стегнової кістки) та 42 пацієнтів, оперованих за методом Роттінгера, — основна група (20 хворих із коксартрозом, 22 — із переломом шийки стегна). Вік пацієнтів становив 50—95 років (у середньому — 65 років). Проведені анкетування пацієнтів та оцінка за шкалою Харріса. Результати дослідження. Аналіз ефективності ендопротезування кульшового суглоба за методом Роттінгера порівняно з традиційним методом включав у себе інтраопераційні та післяопераційні критерії. Порівняльна характеристика здійснена в післяопераційному періоді та через 2 місяці. Для оцінки за шкалою Харріса взяті такі показники: наявність болю при навантаженні на оперовану кінцівку, можливість проходити різні дистанції (необмежено, 15 хв, 30 хв, тільки в приміщенні, неможливо), можливість самостійно одягати шкарпетки або взуття, самостійно користуватися сходами, можливість виконувати повсякденну діяльність та працювати, необхідність у використанні допоміжних засобів, наявність кульгавості, можливість користуватися громадським транспортом, можливість сидіння, рухомість оперованого суглоба (у градусах). Оцінка за шкалою Харріса розподіляється так: < 70 — недостатньо, 71–79 — задовільно, 80–89 — добре, > 90 — відмінно. Загальний результат за шкалою Харріса при використанні методу Роттінгера становив 89,1 бала, що відповідає оцінці «добре», методу Хардінга — 72,8 бала («задовільно»). При порівнянні досліджуваних доступів у динаміці за шкалою Харріса отримані результати значно відрізнялися в ранній післяопераційний період. Через 6 тижнів після операції оцінка за методом Роттінгера становила 95,3 бала («відмінно»), Хардінга — 82,4 бала («добре»). Результати оцінки пізнього післяопераційного періоду наближувались до рівня кращих показників при використанні методу Роттінгера. Висновки. Косметичний ефект: при використанні доступу Роттінгера довжина розрізу становила 8–10 см, відсутні міотомії та пошкодження широкої фасції стегна, краща візуалізація кульшової западини (acetabulum), проте гірша — проксимального відділу стегнової кістки, виникла потреба в спеціалізованому інструментарії. Дана операційна техніка забезпечує коротший період госпіталізації, зменшує необхідність у реабілітації та підтримці допоміжними засобами, знижує ризик ускладнень від тривалої іммобілізації, зменшує ризик дислокацій на 4,15 %.