ОТОЧЕНЦІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ, ПРОЦЕДУРА ПЕРЕВІРКИ ТА КАРАЛЬНІ ПРАКТИКИ

Abstract

У статті порушується проблема так званих оточенців – бійців і командирів Червоної армії, які внаслідок несприятливого перебігу подій на фронті опинилися затиснутими у кільці противника та змогли згодом дістатися розташування радянських підрозділів. Але смертельна небезпека маршу по тилах противника, страх потрапити в полон чи загинути, виявилася лише частиною історії цих людей. Продовженням випробувань після повернення “до своїх” була недовіра, безпідставне обвинувачення і нерідко – суворе покарання. Донині у більшості досліджень непоміченою залишалася та надважлива обставина, що оточенців і військовополонених у директивах репресивного характеру згадували через кому. Цей розділовий знак, використовуваний для відокремлення слів і словосполучень, у роки війни став фатальним сполучником, яким згадані категорії військовиків фактично ототожнили у соціально-правовому статусі й затаврували спільним визначенням зрадник/ дезертир. На підставі аналізу законодавчо-нормативних актів, донесень, архівно-слідчих справ, широкого кола інших джерел, зокрема й особового походження, у статті аналізується еволюція ставлення сталінського режиму та його карально-репресивних органів до цієї категорії учасників бойових дій. У центрі уваги – концептуальні засади та особливості процедури перевірки, каральні практики та соціально-правові наслідки дискримінації оточенців, пролонговані на декілька повоєнних десятиліть. Окрім контррозвідки, до перевірки згаданих осіб, якщо вони мали партквиток, долучалися партійні комісії військових частин і з’єднань. У дослідженні представлено й специфіку перевірки командирів та рядових бійців Червоної армії, співробітників радянських спецслужб, жінок, як військовослужбовців, так і вільнонай-маних. Приклади індивідуальних історій показують, що, зазвичай, сам факт перебування в оточенні ставав додатковою обтяжуючою обставиною у їх кар’єрі й особистому житті, нерідко мав фатальні наслідки.