ІДЕОЛОГІЧНА ТА ГЕОПОЛІТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ ТУРЕЧЧИНИ ТА ОАЕ: ТОЧКИ СПІВПРАЦІ Й ЗІТКНЕННЯ

Abstract

Вивчено еволюцію відносин Туреччини та ОАЕ на тлі комплексу проблем регіону Близького Сходу. Акцентовано на змінах зовнішньополітичного курсу Туреччини, починаючи від 2002 р. (прихід до влади Партії справедливості й розвитку): відродження ідеології пантюркізму (неопантюркізм), розповсюдження ідей неоосманізму, озвучення претензій на регіональне лідерство на Близькому Сході, претендування на роль посередника у вирішенні складних регіональних конфліктів і т. ін. Відзначено, що в ході цих процесів близькосхідна політика Туреччини щораз частіше вступає в конфронтацію з інтересами як провідних акторів міжнародної політики, так і країн регіону. ОАЕ визначено серед тих держав, у відносинах із якими наявна висхідна динаміка розбіжностей та напруги. Відтак мета дослідження – вивчення точок зіткнення інтересів Туреччини та ОАЕ, виявлення принципових відмінностей інтересів двох країн у регіоні Близького Сходу, а також наслідків зіткнень цих інтересів.
 Аргументовано, що нинішні відносини Туреччини й ОАЕ характеризуються мінливим поєднанням доволі агресивної ідеологічної та геополітичної конкуренції, з одного боку, і ситуативної стратегічної співпраці – з іншого. Підкреслено, що ОАЕ є в групі опозиційно налаштованих до нинішнього зовнішньополітичного курсу Р. Т. Ердогана держав. Констатовано зниження від початку «Арабської весни» показників співпраці Туреччини та ОАЕ за одночасного наростання міждержавної конфронтації. Це відбувається попри відсутність в ОАЕ, на відміну від багатьох держав Близького Сходу, османського минулого й трагічно забарвленої історичної пам’яті щодо турків. Відмінності між державами наявні в частині ставлення до руху «Братів-мусульман», військового перевороту 2013 р. у Єгипті, проблеми блокади Катару, створення буферної зони на північному сході Сирії, конкуренції інтересів у країнах Африканського Рогу, відносин зі сторонами громадянської війни в Лівії тощо. Аналіз специфіки відносин Туреччини з ОАЕ дає підставу припустити про відхід Туреччина від курсу на побудову політики «нуль проблем із сусідами», а відтак – посилення геополітичної ізоляції Туреччини.